Починаючи з 60-х років X X cm. гіпотеза походження індоєвропейців Із степів Східної Європи пов ‘язується з ім 'ям відомої американської дослідниці Марії Гімбутас. Проте конкретні культуро- та етногепетичні побудови дослідниці досі не дістали задовільного висвітлення у вітчиз
няній літературі. Статтю присвячено аналізу деяких ключових положень концепції М. Гшбутас з урахуванням новітніх даних і поглядів провідних дослідників.
Степова версія походження індоєвропейців (далі ІЄ) вже під час свого виникнення (70-ті роки XIX ст.) поділилася на два варіанти. Перший, запропонований Т. Бенфеєм і розвинутий О. Шрадером, відносив прабатьківщину ІЄ до Надчорномор’я, другий, висунутий К. П’єтреманом, —- до азійських зауральських степів. Останню думку було підтримано і розвинуто істориками Е. Вале і В. Копперсом, мовознавцями В. Бранденштейном і Г. Гюнтертом, до неї схвально відносився Е. Бенвеніст та інші дослідники, однак бодай непрямі підтвердження цієї думки в археологічному матеріалі були відсутні. Аргументами її прибічників були вказання на скотарський рухливий спосіб життя ІЄ, володіння свійським к онем, пов’язані з цим особливості суспільного ладу, світогляду і т. д.
Констатація цих рис спонукала до проведення аналогій з історично засвідче ними міграціями скотарських народів з Центральної Азії на захід (до Центральної Європи) І південь (до Ірану та Індії). Ці міркування зайняли не останнє місце І в побудовах М. Гімбутас, яка здебільшого використовувала реальні археологічні матеріали Надчорномор’я та Балкано-Карпаття, однак первинне етнічне ядро ІЄ вважала за необхідне шукати в азійських (зауральських) степах. Безпосередньою підставою для переконання М. Гімбутас у слушності степової версії послугували дані
розкопок на Балканах, де між шарами, що належали неоенеолітичним культурам найдавніших балканських землеробів, і матеріалами епохи бронзи — раннього заліза, які пов’язувалися з історичними індоєвропейськомовними групами, залягали шари, що містили безсумнівні свідчення кризи і деструкції ранніх землеробських культур і водночас були насичені елементами, що мали яскраві паралелі в східних, надчорноморсько-каспійських, степах.
Вже перші, опубліковані в 50—60-х роках XX ст. праці дослідниці, в яких йшлося про степове походження ІЄ, отримали значну підтримку і склали вагому альтернативу популярній в ці роки балканській версії. Однак цілісної, виваженої концепції дослідниця не створила, в її праці містилася низка недоліків, на які вказували опоненти. По-перше, матеріали, що наводила М. Гімбутас, обмежувалися балкансько-надчорноморським ареалом і не вповні з ’ясовували ані місце зародження індоєвропейської (І.-є.) спільноти, анІ конкретні шляхи поширення носіїв більшості і.-є. мов.
По-друге, датування згаданих матеріалів не сягало глибше III тис. до н. е., тоді як після розшифрування лінійного письма В стало зрозумілим, що розпад і.-є. мовної єдності відбувся значно раніше за III тис. до н. е. .
Подальшій розробці і вдосконаленню «степової» концепції значною мірою сприяли археологічні дослідження 60— 70-х років XX ст. на території степової України3.
Вони дали змогу прояснити багато питань розвитку степових племен неолітичної та мідної доби та етнокультурних відносин у районах можливого формування рухливих індоєвропейськомовних груп. Вдосконалення методу датування пам’яток за методом С 14 дозволило переоцінити раніше прийняті дати у бік їх значного подавнення 4.
Всі ці нові дані сприяли значно кращому узгодженню основних положень «степової» гіпотези М. Гімбутас з висновками лінгвістів і можливості дати повнішу і розгорнуту картину індоєвропеїзації з центром у степовій зоні. Основні положення оновленої концепції було викладено в статтях 1977 і 1980 р р .5, матеріали та висновки яких і є об’єктом подальшого розгляду
Найважливішою археологічною ознакою ІЄ М. Гімбутас уважає курганні насипи над похованнями, які в історичні та передісторичні часи були найважливішою ознакою саме степового поховального ритуалу. Поява курганів в Європі репрезентує, на думку дослідниці, появу тут і.-є. населення. Термін «курганізація» М. Гімбутас нерідко використовує як синонімічний терміну «індоєвропеїзація», а степові культури V— III тис. до н. е. об’єднує поняттям «курганна культура». Останню поділено на чотири етапи. До першого етапу віднесена культура Середній Стіг раннього періоду 6. Початок середньостогівської культури датується 4400 р. до н. е. 7, і кургани в її ранньому періоді невідомі. Разом з тим дослідниця вважає можливим відносити початок «курганної» культури загалом до 5000 р. до н. е., факт же відсутності в степах курганних насипів, давніших від 4000 р до н. е., вона пояснює зруйнованістю найдавніших курганів 8.
Другий етап курганної культури відповідає пізньому періоду середньостогівської культури, під час якого виникають перші, безсумнівно, курганні насипи. Третій етап (від 3500 р. до н. е.) представлений, зокрема, пам’ятками типу Нижня Михайлівка І, Усатово, Фолтєшті, до четвертого віднесені пам’ятки ямної культурної спільноти «класичного» та пізнього періодів (III тис. до н. е.).
Степові «курганні» матеріали «до(класично-)ямного» періоду (V—IV тис. до н. е.) дослідниця об’єднує також поняттям «давньоямна (Early Jamna) культура», включаючи сюди і середньостогівські пам’ятки 9.
Місцем зародження «давньоямної» культури (= ранньої «курганної» = ІЄС)
М. Гімбутас вважає волзько-уральські степи, а час її зародження датує орієнтовно 5000 р. до н. е. (без будь-яких посилань на археологічні матеріали) 10.
Вторгнення індоєвропейців до Центральної і Західної Європи складалося з
трьох хвиль (4400— 4300,3400— 3200,3000—2900 рр. до н. е.) і здійснювалося переважно долиною Дунаю (лише друга хвиля охопила також терени північніше Карпат).
Першу хвилю репрезентують, зокрема, знахідки в матеріалах культур Трипілля — КукутенІ та Гумельниця кераміки, характерної для дніпровсько-волзьких степових пам’яток (груба, гостродонна, з домішкою черепашки, прикрашена прорізним та гребінцевим орнаментом), але головним чином пам’ятки типу Чонград, Касімче, Суворово в басейні Дунаю п.
Дослідники цих пам’яток уважають їх не одночасними. Поодинокі поховання типу Чонград та Дечія—Мурешулуй вважаються ранніми і дійсно можуть бути датовані в межах третьої чверті V тис. до н. е. 12. Чисельніші пам’ятки і знахідки типу Касімче і Суворово відносять до пізнішого часу й, Імовірно, можуть бути датовані кінцем V — початком IV тис. до н. е. 13.
Нечисельність пам’яток типу Чонград (Чечія — Мурешулуй), а також та обставина, що під час їх появи в Балкано-Карпатському ареалі не спостерігається якихось ознак деструкції серед місцевих культур, приводять багатьох дослідників до думки, що їх поява є наслідком посилення культурних (зокрема торговельних) контактів між землеробами Дунайського басейну та чорноморсько-азовськими скотарями, які опосередковувалися групами рухливих гендлярів 14.
З торговельно-гендлярським характером пам’яток типу Чонград (по суті, єдиних для третьої чверті V тис. безсумнівних пам’яток східного степового населення в Балкано-Карпатському ареалі) погоджується і М. Гімбутас І5, що, проте, ніяк не впливає на загальний висновок про потужну степову інвазію 4400—4300 рр. до н. е. в дунайські землі.
Непрямим свідченням на користь цієї інвазії дослідниця вважає деякі пере
міщення наддунайських культур другої половини V тис., зокрема просування населення культури Вінча (в Сербії) на захід і північний захід, носіїв культури Пендель (у Західній Угорщині) — на північний захід І північ та ін., а також появу окремих поселень у важкодоступних гірських місцевостях, на річкових островах і т. д. Ці зрушення мали зумовлюватись тиском з боку степовиків 16.
Брак у Дунайському басейні пам’яток другої половини V тис. до н. е., які б,
безсумнівно, належали східному степовому населенню, М. Гімбутас пояснює по-перше, дуже рухливим характером життя цього населення, по-друге, швидким змішанням його з місцевими мешканцями і засвоєнням рис місцевої культури. Звичайно це мало привести до появи синкретичних культурних утворень. Ними дослідниця вважає культури Чернавода І на нижньому Дунаї, Тисаполгар (Тп) — у північному Надтиссі, накольчастої кераміки (пам’ятки типу Рьоссен, Хюде, Ретц, Нітранський Градок та ін.) — у Центральній Європі північніше верхнього Дунаю 17.
Пам’ятки цих культур відіграють вирішальну роль для констатації «1-ї хвилі курганних вторгнень». Саме намаганням пов’язати з «курганною інвазією» пам’ятки культур накольчастої кераміки і Тисаполгар, деякі з котрих можуть бути датовані 4400—4200 рр. до н. е. 18, зумовлена дата «першої хвилі». Вона виявляється настільки ранньою, що відповідає, як бачимо, початку найдавнішої з реально відомих «курганних» культур — середньостогівській.
Участь у складанні культури Чернавода І степового надчорноморського населення визнається багатьма дослідниками |9, але час її виникнення визначається дещо пізніше, ніж М. Гімбутас датує першу інвазію. Ця культура синхронізується більшістю авторів з періодом Трипілля С, що з урахуванням каліброваних поправок дає = 3750—3250 (± 200) рр. до н. е .20.
Поширені далі на заході культури Тп та накольчастої кераміки (Furchenstich
Keramik; далі — НК) 21, навпаки, виникають значно раніше. Остання змінює культуру лінійно-стрічкової кераміки (ЛСК) у наддунайсько-центральноєвропейському регіоні вже близью першої чверті V тис. до н. е. 22. На певному етапі розвитку в культурі НК виникають укріплені потужними фортифікаційними спорудами поселення, час появи яких М. Гімбутас фактично й ототожнює з початком «курганізації» Центральної Європи 23.
Однак у складі матеріальних залишків того періоду не відмічається помітних змін, які могли б бути пов’язані з впливами з боку степів 24, поховальний обряд нічим не нагадує степовий, кургани відсутні25.
Найважливішим доказом зв’язку культури НК зі степовими культурами М. Гімбутас вважає кераміку першої— грубувату (у порівнянні з ЛСК), прикрашену про різним орнаментом і наколами 26. Однак практично всі дослідники розглядають генезу керамічного виробництва культури НК як наслідок синкретизму традицій культур «дунайського кола» (ЛСК) з традиціями ранньонеодІтичних і пізньомезолітичних північних культур (типу Ертеболле) 27. Участю останніх можна пояснити деякі технологічні та окремі орнаментальні особливості, тоді як форми посуду, провідні орнаментальні мотиви продовжують традиції культури ЛСК та суміжних дунайських культур (Лендель та ін.), що свідчить про тривалість процесів метисації та культурних взаємовпливів у межах центральноєвропейського регіону. Крім усього, виникає «накольчаста» кераміка раніше за 4400— 4300 рр. до н. е.
Оскільки елементи матеріального складу культури НК знаходять свої прототипи в пам’ятках попередніх місцевих культур, а такі явища, як поява укріплених поселень, зброї в похованнях, збільшення долі скотарства в економіці, можна пояснити внутрішніми причинами розвитку, припущення про участь в її генезі кількісно значного степового населення нічим не підтверджується 28.
Культуру Тп з кінця 60-х років XX ст. включають до стратиграфічної колонки культури Полгар як один з її пізніх етапів 29. Початок останньої з урахуванням каліброваних поправок може бути віднесений до першої — початку другої чверті V тис. до н. е .30. Ознаками участі степового населення в генезі пам’яток типу Тп М. Гімбутас уважає деякі паралелі в поховальному обряді (ознаки привілейованого соціального положення, наявність зброї і кісток тварин у похованнях), а також більш рухливий у
порівнянні із синхронними культурами Балкано-Карпатського ареалу спосіб життя носіїв тисаполгарської культури3!. Деякі крем’яні і мідні вироби, знайдені в тисаполгарських похованнях, мають виразні паралелі серед матеріалів поховань Дечія і Чонград, які, у свою чергу, аналогічно матеріалам новоданилівського типу на півдні України 32.
Однак найбільш масовий (і найбільш визначальний для встановлення генетичних зв’язків культур неоліту — палеометалу) матеріал — кераміка — чітко відрізняється від керамічного виробництва степових культур, натомість кераміка тисаполгарських пам’яток формами, технологією і орнаментацією дуже подібна до керамічного матеріалу синхронних «докурганних» («староєвропейських») культур 33. М. Гімбутас пояснює це тим, що прийшлі в надтиський ареал групи степовиків складалися виключно з озброєних чоловіків, які винищили місцеве чоловіче
населення і підкорили собі жінок 34 (які зазвичай бувають головними носіями традицій керамічного виробництва).
На користь цієї думки має свідчити начебто й те, що в антропологічному складі культури Тп серед чоловічої статі трапляються представники масивного «протоєвропейського» типу, тоді як жінки (як і більша частина чоловіків) належать майже виключно до середземноморського типу. Останнє вкупі з іншими згаданими особливостями підтверджує, на думку М. Гімбутас, участь значного степового елементу в генезі культури Тп 35.
Протоєвропеоїдний (палеоєвропеоїдний, або кроманьоїдний) антропологічний тип, який характеризується, зокрема, масивністю кісток, доліхокранією, є досить значним у складі степового населення V—Тії тис до н. е .36. Однак цей самий (або дуже подібний) антропологічний тип був характерним в ту епоху і для півночі Центральної Європи 37. Якщо враховувати, що близько останньої чверті V тис до н. е. носії деяких північноєвронейських культур проникають на південь, сягаючи долини Дунаю 38, не можна виключати, що протоєвропеоїдний елемент у культурі Тп був північного походження. Разом з тим, беручи до уваги думку деяких дослідників щодо можливої участі місцевого («палеоєвропейського») населення у генезі неолітичних культур Північного Надтисся 39, не можна також виключати, що протоєвропеоїдний тип місцями зберігся тут ще з мезолітичних часів.
Подібність деяких виробів з кременя та міді між Тп та степовими культурами може бути пояснена торговельно-культурними зв’язками, які, можливо, опосередковувались мандрівними групами, зокрема тими, що лишили пам’ятки типу ДечІя, Чаплі, Новоданилівка тощо (див. вище). При цьому прототипи частини цих виробів (особливо із міді), з погляду багатьох дослідників, сягають традицій балкано-карпатського виробництва 40,1, таким чином, їх наявність у пам’ятках типу Тп не обов’язково свідчить про степові впливи.
Рухливість, збільшення ролі скотарства і як слідство — збільшення соціальної ваги чоловіків, збройні конфлікти і формування прошарку військових вождів могли виникати внаслідок пристосування населення північної частини басейну Тиси до місцевих геоекологічних умов41, вираженням яких є відкрита безлісна рівнина (угорська пушта) 42, досить подібна до більш просторих степових ділянок на південному сході України. Останнім і можуть бути пояснені певні паралельні риси культурно-історичного розвитку згаданих регіонів.
Все це дозволяє дійти висновку, що ідея про участь у генезі культур НК і Тп численних вихідців з Надчорномор’я ґрунтується на слабких підставах. Практично ніхто з дослідників цих культур не припускав такої можливості43. Така можливість, як вже згадувалося, припускається для культури Чернавода І, але початок цієї культури, вірогідно, пізніший за третю чверть V тис. до н. е. Отже, теза про потужну хвилю степових скотарів, яка стимулювала, з погляду М. Гімбутас, низку глибоких соціально-культурних перетворень в усій Центральній Європі вже між 4400 і 3500 рр. до н. е. в дійсності не знаходить підтверджень у відомому археологічному матеріалі 44.
Викладене непрямо підтверджується археологічними даними з надчор-
номорсько-азовських степів, які дають підстави вважати, що до кінця V — початку IV тис. до н. е. більш-менш численні І глибокі проникнення степового населення в середовище західних культур навряд чи були можливі. Третя чверть V тис. до н. е. — час зародження середиьстогівської культури 45, час, коли відгінне скотарство в степовій зоні тільки зароджується, знахідки, що свідчать про розвиток конярства ще нечисленні, кургани І поховання знаті майже відсутні, відкриті степові простори ще слабко засвоєні, населення (досить нечисленне) концентрується в долинах річок і здебільшого, вірогідно, продовжує традиційні заняття мисливством і рибальством 46.
Поява ранньої середньостогівської кераміки на поселеннях культури Трипілля — Кукутені47 може бути пояснена контактами між населенням двох культур у «прикордонній» смузі: вона не супроводжується іншими матеріалами степового походження і ознаками деструкції в середовищі наддунайських і трипільскої (етап В) культур, як намагалася продемонструвати це М. ГІмбутас 48.
Ще менш підкріплений фактами погляд стосовно того, що праколискою «курганної» культури були волго-уральські степи і що саме звідси вже в першій половині V тис. почався рух степовиків (= ІЄ) на захід. Матеріали першої половини V тис., які вказували і на формування в цьому регіоні рухливих конярів, відсутні, а в другій половині V тис. місцеві культури (пам’ятки типу Сьєзжеє, Хвалинськ) розвиваються під впливом західних і південних (надазовських) Імпульсів 49, і не можна виключати, що носії цих культур приходять на Волгу з (південного) заходу.
Найдавніші (без урахування поодиноких пам’яток типу Дечія), порівняно численні проникнення східного степового населення на нижній Дунай (пам’ятки типу Касімче, Суворово, УтконосІвка) можуть бути датовані приблизно першою — початком другої чверті IV тис. до н. е .50. У той час складається і культура Чернавода І.
Розвиток вІдгінно-скотарської економіки в степовій зоні досяг у той період уже значного рівня (розвинені фази ССК, ранній етап нижньомихайлівської культури, пізні поховання новоданилівського типу), виникають перші кургани, розповсюджуються «багаті» поховання (типу Суворово), що свідчить про поглиблення соціальної диференціації І виділення прошарку військових вождів 51.
Значне культурне розмаїття степових пам’яток IV тис. до н. е. затруднює встановлення хронологічного співвідношення між різними типами споріднених їм пам ’яток на нижньому Дунаї, а подекуди І характеру відмінностей (хронологічного або культурного) між ними 52. Можна припускати, що слідом за пам’ятками типу Суворово тут появляються курганні поховання, які в культурно-хронологічному відношення відповідають як фінальним пам’яткам типу Середній Стіг — Новоданилівка, так і найраннішим пам’яткам ямної і кемі-обинської культур (Чернавода II).
Одночасно або дещо пізніше виникають пам’ятки типу Усатово і Фолтешті, які постали внаслідок метисації культурних традицій трипільців і степових племен.
Ці пам’ятки насамперед слугують для постулювання М. ГІмбутас другої «курганної хвилі», яка датується 3400— 3200 рр. до н. е .53. Лише наприкінці IV — у першій чверті III тис. до н. е. в басейні Дунаю появляються пам’ятки, тотожні розвинутому («класичному») періоду ямної культури («поховання з вохрою», «третя хвиля», за М. ГІмбутас), як найчисленніший і яскравий матеріал, що свідчить про степові проникнення в Балкано-Карпатський регіон епохи міді —- бронзи 54
Пам’ятки цієї останньої хвилі виникають західніше «Залізних Воріт» на Дунаї і в басейні Тиси 53, тоді як попередні групи степових «інвайдерів» концентруються в основному в районі нижньої течії Дунаю і поблизу північно-західного узбережжя Чорного моря.
Погляд стосовно значної участі степового населення в генезі культур бронзового віку Нижньої Наддунайщини та Північних Балкан — Чернавода I, III, Єзеро, Глина III— Шнекенберг, Бубані-Хум II—III та ін. — приймається багатьма дослідниками 56. Втім для культур басейну середнього Дунаю (Баден, Вучедол) такий погляд не є настільки безсумнівним, як намагалася зобразити М. ГІмбутас 57.
Послідовник М, ГІмбутас І провідний прибічник степового походження ІЄ
Дж. Меллорі визнає, що р. Тиса є тим кордоном, який обмежує поширення елементів, безсумнівно, степового походження і західніше якого проникнення як степових племен, так і їх вірогідних нащадків на Балканах на сучасному рівні знань прослідкувати не можна 58.
Не менш сумнівною є теза М. ГІмбутас про степове походження носіїв культури кулястих амфор (північ Центральної Європи), з якою вона пов’язує прихід північних ІЄ 59. Практично всі дослідники цієї культури визнають її місцеве (центральноєвропейське) походження, пов’язуючи її генезу з розвитком традицій окремих груп культурної спільноти лійчастих кубків та їх північніших неолітичних сусідів 60. Степові впливи прослідковуються, головним чином, у східних — порівняно пізніх — групах цієї культури, які просунувшись на схід, вступили в територіальні контакти з групами «ямних» племен 61.
Взагалі можна зазначити, що культурні впливи з боку степів є цілком вірогідними для культур Баальберг, кулястих амфор і шнурової кераміки. Зокрема, з цими впливами можуть бути пов’язані ідея спорудження курганів, традиція прикрашати відтиском шнуру керамічні вироби та інші риси 62. Проте водночас технологія виробництва і асортимент виробів з кераміки, каменю, металів, конструктивні особливості спорудження курганів і житлових будівель, поховальні традиції, господарчий устрій цих культур за своїми витоками не пов’язані з відповідними проявами сучасних їм або більш ранніх степових культур і досить чітко від них відрізняються. Пам’ятки, які подібно до наддунайських, відповідали б типовим степовим ком плексам у Центральній Європі, не знайдені 63. Все це виразно свідчить, що степові впливи на центрально- і північноєвропейське населення були досить поверховими, вони, вірогідно, опосередковувались племенами контактної смуги, що пролягала між північними лісовими масивами і відкритими степовими ділянками, прилягаючими до Карпат і Чорномор’я 64, тоді як масових (або скільки-небудь відчутних) проникнень степовиків на північ і північний захід не відбувалося.
Наведений огляд дозволяє констатувати, що гіпотеза про всеохоплюючу експансію степового населення в Центральній Європі і повсюдну метисацію його з попередніми мешканцями не знаходить підтвердження в археологічному матеріалі.
Подібні процеси більш-менш виразно прослідковуються лише для долини нижнього Дунаю та прилягаючих територій Балкан І Прикарпаття.
Враховуючи можливість подальшого (в Ш—II тис. до н. е.) просування північно-балганського населення, яке склалося під східними степовими впливами, в Егейський басейн і Анатолію 65, а також генетичний зв’язок між «ямною» культурою та пізнішими культурами (індо-) іраномовних племен 66, можна цілком припускати, що носії степових (днІлро-волзьких культур V—IV тис. до н. е. відіграли важливу роль в етногенезі індоіранців, фракійців, фрігійців, греків, вірмен І, можливо, хеттолувійцІв67.
Участь степового населення в етногенезі індоєвропейськомовних груп Центральної, Північної і Західної Європи не прослідковується з очевидністю. Принаймні ті матеріали й аргументи, які наводить М. ГІмбутас у розглянутих працях, не переконують у тому, що ця участь мала місце. 1
C.B. Конча
1 Пор. напр.: Зирра В. Культура погребений с охрой в закарпатских областях Румынской Народной Республики // Материалы и исследования по археологии юго-запада СССР и РНР. —Кишинев, 1960. — С. 97— 127; Мерперт Н.Я. Некоторые вопросы истории Восточного Средиземноморья в связи с индоевропейской проблемой // Краткие сообщ. Ин-та археологии АН СССР. — 1961. — No 83. — С. 3—8.
2 Див.: Георгиев В. Исследования по сравнительно-историческому языкознанию, — М., 1958.— С. 243—247,
3 Особливо слід відзначити праці: Даниленко В.Н. Неолит Украины. — К., 1967; Його ж. Энеолит Украины. — К., 1974; Даниленко В.М., Шмаглій М.М. Про один поворотний момент в історії енеолітичного населення Південно-Східної Європи // Археологія. — 1972.— No6. —С. З—20; Мовиш Т.Г. О связях трипольской культуры со степными племенами медного века //СА. -— 1961. — No 2. — С. 186—'199; Телегін Д.Я. Середньстогівська культура епохи міді, — К., 1973.
4 Mallory J.R. The chronology of early Kurgan tradition. Part I // JIES. — 1975. — Vol. 4. — No 4. — P. 257—294; Op. cit. — Part II // JIES. — 1977. — 5, No 4. — P. 339—368.
5 Gimbutas M. The First Wave of Eurasian Steppe Pastoralists into Coper Age Europe // JIES. —1977. — 5, No 4, — P 277—338; Ті ж. The Kurgan Wave # 2 (c; 3400—3200 В. C.) into Europe and the Following Transformation of Culture // JIES. — 1980. — 8, No 4. — P. 273—315. В одній зі своїх останніх праць (1991), відомій мені в німецькому перекладі (Gimbutas М. Die Zivilisation der Gottin. Die Welt des Alten Епюра. — Berlin, etc.: Zweitausendeins, 1996), дослідниця продовжує дотримуватися поглядів, сформульованих у цих двох статтях (вказ. праця. — С. 352—402), лише з доданням деяких уточнень, які стосуються прабатьківщини ІЄ в степах (див. прим. 10). 40 ISSN 0235-3490. Археологія, 2001, No З
6 Gimbutas M. The First Wave... — P. 279.
4 Всі дати, що наведено нижче, калібровані.
8 Gimbutas М. The First W ave... — Примітка на с. 278.
9 Gimbutas М. The First Wave... — Р. 280. Таке розуміння терміну «давньоямна» або «ранньоямна» суперечить розумінню, прийнятому в українській та російській археологічній літературі, де цей термін позначає пам’ятки власне «ямного» типу, передуючи класичному ямному періоду (Хвалинськ та ін.; пор.: Мерперт Н.Я. Древнейшие скотоводы Волжско-Уральського междуречья. -— М., 1974. — С. 147; Васильєв И.Б. Энеолит лесостепного Поволжья // Энеолит Восточной Европы. — Куйбышев, 1980. — С. 39; Шапошникова О.Г. Ямная культурно-историческая общность // Археология Украинской ССР Первобытная археология. — Киев, 1985. — Т. 1. — С. 338; див. також дискусію: JIES.— 1977.—-4 ,No 4 та ін.). Це спричинює певні непорозуміння під час розгляду конкретного матеріалу критиками і прибічниками М. Гімбутас.
10 Gimbutas М. The First Wave... — Р 280. У згаданій праці Die Zivilisation... (1991) М. Гімбутас пов’язує найдавнішу індоєвропейську спільноту із введеними до наукового обігу у 1980-х роках культурами Самара І Хвалинськ на Волзі. Ці культури дослідниця датує відповідно кінцем VI І V тис. до н. е. (вказ. праця. — С. 354—356), однак не наводить переконливої аргументації щодо цього датування.
11 Gimbutas М. The First Wave... — Р 284—288.
12 Телегин Д.Я. Степное Поднепровье и Нижнее Подунавье в неолите — энеолите // Каменный век на территории Украины. — К., 1990. — С. 8—9, 11.
13 Телегин Д.Я. Степное Поднепровье...— С. 11, 15; Алексеева Л. И. Курганы эпохи палеометалла в Северо-Западном Причерноморье. — К., 1992. — С. 24, 26; Даниленко В.М., Шмаглій М М . Вказ. праця.
14 Телегин Д.Я. Памятники Новоданиловского типа // АУ. — С. 3 18—3 19; Його ж. Степное Поднепровье... — С. 15; РассамакІн Ю.Я., Будников О.Б. Проблеми раннього степового енеоліту у світлі вивчення нових пам’яток // Археологія. — 1993. — No 3. — С. 138.
15 Gimbutas М. The First W ave... — Р 286.
16 Gimbutas М. The First Wave... — P. 288—291. Постулюючи цю думку, M. Гімбутас, однак, не підтверджує її якимись прямими чи непрямими аргументами, і важко знайти якісь свідчення на користь цього в балканських матеріалах того часу. Див., зокрема: Монгайт А.Л. Археология Западной Европы. Каменный век. — М., 1973. — С. 232— 247; Федоров Г.К)., Полевой Л.Л. Археология Румынии. — М., 1973.
17 Gimbutas М. The First Wave... — Р. 291— 301.
18 Gimbutas M. The First W ave... — P. 294—301.
19Див.: Dumitrescu Vi, Bolomei A., Mogosanu F. Escuisse d’une prehistoire de la Romanie. —Bucurest, 1983. — P. 126; Телегин Д.Я. Степное Поднепровье...— С. 8— 9, 12.
21 Нерідко використовується також назва «лінійно-накольчаста кераміка», чим підкреслюється її генетичний зв’язок з попередньою (лінійно-стрічкової кераміки) культурою.
22 Монгайт А.Л. Указ соч. — С. 233—234; Kalicz N. The Balaton-Lasinja Culture Groups in Western Hungary... // JIES. — 1980. — 8, No 3—4. — P. 245—247\ Jazdzewski K. Pradzieje Europy Srodkowei. — Ossolineum. — Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdan’sk, 1981. — S. 156, 180.
23 GimbutasM. The First Wave... — P. 298—301.
24 M. Гімбутас таких матеріалів не наводить І навіть не робить спроби порівняти матеріальні елементи культур НК і степових.
25 Поява фортифікаційних споруд звичайно не може бути доказом вторгнень зі сходу. Потужні укріплення відомі і в степовій зоні (РІижня Михайлівна та Ін.), але виникають вони пізніше — в розвинутий період ямної культури, і конструктивно відрізняються від центральноєвропейських, пор.: Шапошникова ОТ. Указ. соч. — С. 340—342.
26 Gimbutas М. The First W ave... — Р 298.
27 Могнайт Л.27.Указ. соч. — С. 234— 235; Jazdzewski К. Op. cit. — S. 170, 180— 181; Kozlowski J.K., Kozlowski S.K. Epoka Kamienia na ziemiach Polskich. — Warzawa, 1977. —S. 267—269.
28 Mallory J.P. In Search of the Indo-European. -— London, 1989. — P 253.
29 Pavuk J., Siska S. Neoliticke a eneoloticke Osidlenie Siovenska// Slovenska archeologia. —1971. — No 2. — S. 319—364; Потушняк М.Ф. Полгарская культура // АУ. — С. 291, 297.
30 Jazdzewski К. Op. cit. — S. 156; Потушняк М.Ф. Вказ. праця, — С. 291; Kozlowski J.K., Kozlowski S.K. Op. cit. — S. 277.
31 Gimbutas M. The First Wave... — P. 294, 296.
32 Gimbutas M. The First Wave... — P. 296; Телегин Д.Я. Памятники... — С. 3 19; Його ж. Степное Поднепровье... — С. *11, 14.
33 Jazdzewski К. Op. cit. — S. 182— 184; Потушняк М.Ф. Вказ. праця. — С. 297—299; Балагури Э.А. Медный век // Древняя история верхнего Потисья. — Львов, 1991. — С. 48, 53.
34 GimbutasМ. The First Wave... — Р. 294—297.
35 Gimbutas М. The First W ave... — P 296—297. ISSN 0235-3490. Археологія, 2001, No 3 41
36 Гохман И.И. Население Украины в эпоху мезолита и неолита (Антропологический очерк). М., 1966; Телегін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді. — К., 1973. — С. 115—117; Круц С.И. Антропологический состав населения територии Украины... Археология Украинской ССР. — К., 1985. — Т. 1. — С. 528— 531; Necrasov О. Physical Anthropological Characteristics of Skeletons from the Kurgan Graves in Romania // JIES. — 1980. — 8, No 3—4.— P. 337— 340.
37 Jazdzewski K. Op. cit. — S. 202, 224.
38 Kalicz N. Op. cit. — S. 257—262; Jazdzewski K. Op. cit. — S. 202, 206; Kilian L. Zum Ursprung der Indogermanen. — Bonn: Habelt, 1983. — S. 78.
19 Археология Венгрии... -— С, 129; nop. також с. 411-—412.
40 Черных Е.Н. Циркумпонтийская провинция и древнейшие индоевропейцы // Древний Восток. Этнокультурные связи. — М., 1988, — С. 40—41; МовшаТ.Г. Взаємовідносини степових і землеробських культур в епоху енеоліту — раннього бронзового віку // Археологія.— 1993. — No 3. — С, 36—52; Рассамакін Ю.Я., Будников О.Б. Вказ. праця. — С. 134— 135.
41 Пор. Балагури Э.А. Указ. соч. — С. 51; Археология Венгрии... — С. 327.
42 Археология Венгрии... — С. 6, 12.
43 Див. Монгашп А.Л. Указ. соч. — С. 234; Jazdzewski К. Op. cit, — S. 180. 182— 184; Потушняк М.Ф. Указ. соч. — С. 300—301; Kozlowski J.K., Kozlowski S.K. Op. cit. — S. 266—270.
44 Телегин Д.Я. Степное Поднепровье... — С. 9; Mallory J.R. The chronology... — Part 2. —P. 348—352.
45 Телегін Д.Я. Серед ньстогівська культура... — С. 139 — 147; Мерперт Н.Я. Энеолит юга СССР и евразийские степи // Энеолит СССР. — М., 1982. — С. 324—325; Anthony D. W. The Archaeology of Indo-European origins // JIES. — 1991. — 19, N 3—4. — P. 204.
47 Мовила Т.Г.0 связях...; Течегин Д.Я. Степное Поднепровье... — С. 12, 15.
48 Gimbutas М. The First Wave... — Р. 287—291.
47 Васильев И.Б. Указ соч. — С. 38—39; Васильев И.Б., Синюк А.Т. Энеолит Восточно-Европейской лесостепи. — Куйбышев, 1985. — С. 33; Котова Н.С. Культуры позднего неолита — раннего энеолита Днепро-Донского междуречья: Автореф. дис. ... канд. истор. наук. — К., 1990. — С. 5— 17; Mallory J.R. In Search... — P. 206—210.
50 Даниченко B.M., Шмаглій M.M. Вказ. праця; Телегин Д.Я. Степное Поднепровье... —С. 8— 12, 15; Алексеева Л.И. Указ. соч. — С. 24 і далі.
51 Даниленко В.М., Шмаглій М.М. Вказ. праця; Рассамакін Ю.Я., Будников О.Б. Вказ. праця. — С. 138.
52 Gimbutas М. The Kurgan Wave # 2... — Р. 274—283. Пор. Зирра В. Указ. соч. — С. 110—111; АУ. — С. 305—338; АР. — С. 58—63; Телегин Д.Я. Степное Поднепровье... — С. 10—15; Алексеева Л.И. Указ. соч. — С. 24— 91.
53 Gimbutas М. The First Wave... — Р. 279; Ibid. The Kurgan Wave # 2 ... — P. 297— 283.
54 Gimbutas M. The First Wave... — P. 279; Die Zivilisation... — S. 496; Ecsedy I. The People of the Pit-Grave in eastern Hungary. — Budapest, 1979; Mallory J.P. In Search... — P. 238—239; Телегин Д.Я. Степное Поднепровье... — С. 12— 15.
57 Gimbutas М. The Kurgan Wave # 2... — P. 282 і далі. Пор.: SochackiA. The Baden Culture// Archaeologia Polonia. — 1981. — N 20. — P. 27—63; Sochacki 2d. The relotionship between the Baden culrute and the south-east European Cultures // JIES. — 1985. — 13, N 3—4. — P. 257—268.
58 Мэллори Дж.П. Индоевропейские прародины // ВДИ. — 1997, — 1. — С. 79— 80.
59 Gimbutas М. The First Wave... — P. 302—306; її ж. The Kurgan Wave #2... — P. 291—302.
Див. Кухаренко Ю.В. Археология Польши. —М., 1969. — С. 45—47; Монгайт А.Л.
Указ. соч. — С. 279; Jazdzewski К. Op. cit, — S. 248; Kilian L. Op. cit. — S. 78—79; Энеолит СССР. — M., 1982. — С. 262; Свешников И.К. Культура шаровидных амфор // АУ. — С. 290—291. Пор. також: Mallory J.P. In search... — P. 250—251.
61 Свешников И.К.Указ. соч. — С. 281, 291; KoskoA. The Vistula-Oder Basins and the
Nord Pontic Region // JIES. — 1991. — 19, No 3— 4. — P. 235—258.
62 Пор.: Jazdzewski К. Op. cit. — S. 252, 260; Mallory J.P. In search... — P.243—256;
Мерперт Н.Я. Древнеямная культурно-историческая область и вопросы формирования культур шнуровой керамики//Восточная Европа в эпоху камня и бронзы. — М., 1976. — С. 103— 127.
Jazdzewski К. Op. cit. — S. 205—270; Kilian L. Op. cit. — S. 94— 101; Энеолит... — C. 259—263; Эпоха бронзы лесной полосы СССР. — М., 1987. — С, 42 і далі; Mallory J.P. In search... — P. 243—256; Hausler A. 1st eine Ableitung der Schnurkeramik von der Ockergrabkultur moglich? // Forschungen und Fortschritte. — Berlin, 1963. — H. 12. — S. 363—368.
64 Свєшніков I.K. Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці III — на початку II тисячоліття до нашої ери. — К., 1974. — С. 155— 156; Buchwaldek М. Corded Pottery Complex in Central Europe // JIES. — 1980. — 8, No 3—4. — P. 394— 401; Jazdzewski K. Op. cit. — S. 260— 261; KoskoA. Op. cit.; nop. Mallory J.P. In search...
65 Sakellariou M. Les proto-grecs. — Athen, 1980; Mellaart J. Anatolia and the Indo-Europeans // JIES. — 1981. — 9, No 1—2. — P. 135— 149; YakarJ. The Indo-Europeans and their impact on Anatolian cultural development // JIES. — 1981. — 9, No 1—2. — P.94— 112; Steiner G. The immigration of the First Indo-Europeans into Anatolia Reconsidered // .TIES. — 1990. — 18, No I—2,
R 185-—214; Гиндин Л.А. Древнейшая ономастика Восточных Балкан. — София, 1981. —-С. 186—187. Его же. Пространственно-хронологические аспекты индоевропейской проблемы //Вопросы языкознания. — 1992. — No 6. — С. 55—59; Ыерперт Н.Я. Указ. соч. — С. 3 1.
66 Merpert N.J. The Eneolothic and Bronze Ages of the Volga area // Bericht uber den V Intemationalen Kongress fur Vor- und fruchgeschichte (Hamburg, 1958). — Berlin, 1961;
Смирнов К.Ф., Кузьмина E.E. Происхождение индоевропейцев в свете новейших археологических открытий. — М., 1977. — С. 51— 53; Кузьмина Е.Е. Откуда пришли индоарии? — М., 1994. — С. 216—217.
67 Широков О.С. Реконструкция праязыковых изоглосс общеиндоевропейского диалектного континуума // Сравнительно-историческое изучение языков разных семей. — М., 1988. — С. 53—55; Mallory J.P. In search... — Р.241; Гиндин Л.А. Пространственно хронологические аспекты... — С. 55—59.
S. V. Koncha
THE CONCEPTION OF «STEPPE INVASIONS» BY M. GIMBUTAS.
AN ATTEMPT OF CRITICAL ANALYSIS.
The article deals with the constructions of the well-known American researcher Maria Gimbutas, who explained the cardinal socio-cultural changes in Europe at the end of the V-l V millennium BC by the pressure and migration of mobile cattle-breeding groups of the population from the heart of the Eurasian steppe zone. Since many of researchers regard the cultures of the III millennium BC, which arose in the habitat of the supposed miscegenation of the local and alien (steppe) populations, as the most ancient unquestionable ethnic equivalent of native speakers of Indo-European languages, the accuracy of M. Gimbutas’ constructions would become a proof of the hypothesis about the formation of the Indo-European ethnic and lingual unity in the steppe zone.
However, the revision of the material, which is given by the researcher, with regard for works of the leading experts allows one to conclude that the supposed invasions of steppe cattle-breeders are traced with sufficient cogency only in the Danube’s valley and in a part of the Tisza’s basin. In other regions of the Central and Northern Europe, no materials, which would confirm the penetration
of the population directly from the steppe zone or their probable descendants from the Danube’s basin into this region, were discovered. This fact is recognized also by the modem followers of the «steppe» version for the forefatherland of the Indo-Europeans.
Немає коментарів:
Дописати коментар