А. Л. Нечитайло, Є. В. Козюменко, С. Є. Жеребілов
Надзвичайно цікаві різнокультурні поховальні комплекси доби енеоліту, відкриті останнім часом на Нижньому Дону, дуже важливі для синхронізації енеолітичних пам'яток півдня України, Молдови, Передкавказзя та Нижнього Поволжя, а також для розкриття динаміки процесів V—IV тис. до п. е.Для вивчення процесів, що відбувалися за доби енеоліту в євразійській зоні, має значення кожна пам’ятка цього часу, пов’язана з новою інформацією стосовно тієї чи іншої галузі життя степових племен. У цьому плані показовим є нещодавно досліджені об’єкти на території Нижнього Дону.
1993 р. археологічною експедицією під керівництвом Є. І. Беспалого був розкопаний великий курганний могильник на правому корінному березі Дону, біля східної околиці м. Аксай Ростовської обл. Курганна група Мухін II тягнулася ланцюжком зі сходу на захід протягом близько трьох кілометрів уздовж вододілу балок Клинова та Мухіна. Сама балка Мухіна впадає у старицю р. Аксай. Звідси і назва згаданої групи, яка об’єднує 10 курганів. З них у 1993 р. було розкопано 8 насипів. У даному випадку спинимося лише на деяких похованнях кургану № 5, що розміщувався на гребені вододілу, займаючи панівне положення у групі. Висота його 4 м, діаметр 40 м. Під південно-західною полою кургану, в якому містилося 31 різночасне поховання, виявилися дуже важливі для нашої теми поховання № 7, 9, ЗО. За польовими спостереженнями всі вони здійснені зі стародавнього горизонту природної горбкувалгості. Чи були над ними насипи і які, чітко не встановлено.
Попередня згадка про названі поховання вже є в спеціальній літературі1. Дане повідомлення має на меті повнішу публікацію та атрибуцію матеріалів з люб’язного дозволу їх автора Є. І. Беспалого, який, на жаль, передчасно помер восени 2000 р.
Передусім розглянемо поховання 9, розташоване за 5,2 м на ПЗ від репера кургану І здійснене в споруді, що являла собою яму з перпендикулярною до неї камерою. Звичайно, ця катакомба дещо відрізняється від катакомб доби середньої бронзи, але водночас за своїм влаштуванням відповідає саме цьому типу поховальних споруд. Майже квадратна в плані яма (1,45x1,50 м), завглибшки 0,6 м від стародавнього горизонту, знижувалася від центру в бік камери й закінчувалася півметровою сходинкою. Слід зазначити, що частина вхідного колодязя була знищена катакомбою середньої бронзи. Лаз у камеру нависав над останньою із заходу на 0,3 м. Він був перекритий двома жердинами в’язу і чотирма жердинами берези діаметром 5 см кожна, а зверху — плитками черепашника. Весь заслін в основному просів у камеру. Дно її, в плані неправильно-прямокутної форми, на 10 см знижувалося від західної стіни до східної і розташовувалося на глибині 1,21 м від стародавнього горизонту. Довжина камери по дну 1,7—2 м, ширина біля західної стіни —1,4, а східної—0,9 м. Орієнтація ПСС—ПЗЗ. Склепіння обвалилося.
У центральній частині камери, там, де воно збереглося, його висота сягала 0,7 м. Можна припустити, що стеля була плоскою та низькою (рис. 1).
На дні камери, посипаному крейдою, вохрою, і вкритому рослинною підстилкою (зафіксовано волокна трави), від якої залишився темно-брунатний тлін, лежав кістяк молодої жінки (17—20 років)* на спині, головою на ПСС, із зігнутими ногами, колінами догори. Ноги впали праворуч. Руки, злегка зігнуті в ліктях, лежали долонями донизу, кисті покладені на тазові кістки. Увесь кістяк густо посипаний вохрою темно-червоного кольору, подекуди шаром до 3 см завтовшки. Крім того, біля черепа праворуч зафіксована велика крихка грудка вохри такого самого кольору (розміром 10x12x3 см), а ліворуч — яскраво-червона грудка (3x4x2 см). Шматок оранжевої вохри (7x5 х 0,5 см) лежав справа біля таза небіжчиці; великий плоский шматок (20x25х 4 см) крихкої бурої вохри трапився біля ЇЇ ступнів (рис. 2).
У головах похованої, поряд з грудкою, знайдено мікролітичну пластинку з обламаним нижнім краєм, трикутну в перетині, виготовлену з кубанського світло-брунатного кременю (Визначення антрополога Є. Ф. Батієвої; Визначення кременю тут і далі належить Ю. Н. Зорову, за що ми йому щиро вдячні), довжиною 4, шириною 0,7, товщиною 0,25 см (рис. З, 1). Поруч з кистями рук виявлено два ножі. Один — на великій пластині світло- брунатного напівпрозорого кубанського кременю завдовжки 16, завширшки 3,5 см. У верхній частині спинки — заломи від невдалих спроб зняття, обидва поздовжні краї до середини довжини мають найдрібнішу ретуш, від середини і вище ударного горбика є ретуш дещо виразніша, півкругла (рис. З, 2). Другий ніж являє собою обсидіанову прозоро-чорну пластину (вулканічне шкло Осетії) з тонким лезом, кінець якого загнуто й оброблено струменистою ретушшю, а потім підправлено дрібного. Довжина знаряддя — 25, ширина 3,2, товщина 0,6 см (рис. 3,3). Тут же, на місці поперекових хребців трапилося мідне сильно окислене шильце (Аналіз металу проводився в лабораторії ІІМКА. Єгорьшвим, завдяки зусиллям С. Є. Жеребілова), квадратне в перетині, довжиною 2,5, шириною грані 0,2 см (рис. 3,4).
Навколо кістяка, по стегнах, на тазових кістках і під ними лежали залишки набірного пояса з 300 перламутрових кружків, виготовлених зі стулок черепашок Unio, з отворами для протягування шнурка (рис. 3,5, 6). Один кружок мав два отвори на площині, причому різних розмірів, зовсім як на пряжках пізньої бронзи (рис. З, 7). Вони, ймовірно, були вискоблені крем’яним гостроконечником (сліди тертя добре збереглися). Розміри перламутрових виробів коливаються в межах від 1,5x1,7 см до 2x2,5 см у діаметрі. Весь набір густо пофарбований вохрою.
Біля ступнів, упритул до них і частково на них лежали паралельно одна до одної (різними сторонами) дві ретельно оброблені й сильно пофарбовані вохрою лопатки великої рогатої худоби (Визначення палеозоолога РДПУ Ю. О. Мегкової). Верхні епіфізи зрізано, ребра й нижні краї під- шліфовано. Довжина кожного з виробів 35 см, найбільша ширина 11 см (рис. З, 5). Можливо, це був музичний інструмент.
У заповнені нори байбака, яка містилася під лівим боком нижньої частини грудної клітки небіжчиці, майже на рівні дна камери виявлено: мідне, в уламках кільце з незімкненими кінцями, виготовлене з тонкої плоскої пластини діаметром 1,2 см, товщиною 0,1—0,15 см (рис. З, 9); десять мідних, сильно окислених бісерних намистин, згорнутих з пластинки діаметром 0,3 см, завтовшки 0,15 см (рис. 3,10); шматочок гематиту (0,8x0,5x0,3 см); три фаланги від лапи собаки.
У заповненні вхідної ями знайдено пластинчастий відщеп (рис. 3,11) з молочно-сірого місцевого кременю з патиною, найближчі виходи якого фіксуються геологами за 80 км на північний захід від м. Аксай, поблизу с. Матвіїв Курган.
Наступне розглянуте нами поховання ЗО було розташоване за 3,3 м від могили 9 по цій самій осі (ПЗ—ПВ) І містилося у близькій за формою поховальній споруді, тобто в катакомбі. Воно впущене із стародавнього горизонту, про що свідчить викид чистої глини навколо вхідної ями з півночі, заходу та півдня, відзначений Є. І. Бес- палим2 під час розкопок. Вхідна яма неправильно-прямокутна в плані (1,35х 1,55 м), орієнтована по лінії ПЗЗ—ПВВ й заповнена майже чистою глиною. Дно її на глибині 0,66 м від стародавнього горизонту. Дно камери нижче дна ями на 0,94 м, причому знижене воно кількома східцями. Останній з них у вигляді заплічок шириною 0,40—0,25 м оточував камеру з трьох боків від центра до заходу. Від цих заплічок дно камери плавно знижувалось на схід ще на 0,45 м. Камера в плані підтрапецієподібна. Довжина її 2, ширина біля входу 0,7 м, поблизу східної стіни 1,55 м. Орієнтація схід—захід. Склепіння і лаз у камеру завалилися у давнину (рис. 4,1).У східній половині камери на дерев’яному настилі скорчено на спині, головою на схід лежав кістяк чоловіка (понад 45 років). Ноги були сильно підігнуті до тулуба й повернуті ліворуч колінами догори. Права рука, злегка зігнута в лікті, покладена кистю на пояс, а ліва, дуже зігнута в суглобі,— кистю перед обличчям.
Навколо черепа — шар вохри та крейди. Багато вохри біля ніг, колін І ступнів. Ліворуч, уздовж кістяка — шар крейди до 3 мм завтовшки (рис. 4, 2).
У північно-східному кутку заплічок-східців — залишки очеретяного тліну. При вході —залишки очерету й дубових плашок (Quercus sp.) у перетині близько 10 см, мабуть, від заслону. У заповненні лазу виявлено маленьке мідне шильце, квадратне в перетині, довжиною 2,6 см, ширина грані — 0,36 см (рис. 4,3). Воно було дуже пошкоджене корозією, вкрите згустками зеленого окису.
Дерев’яний настил, де лежав похований, потребує додаткового опису, зробленого Є. І. Беспалим та Є. В. Козюменком. Вони ж провели реконструкцію настилу (рис. 4,4). За формою він прямокутний, розміром близько 0,85x0,95 м. Досить добре зафіксовані деталі південно-східного його кута. Зовнішні бруси рами, в яку вміщено настил, було виготовлено з деревини ясеня (Fraxinus sp.), в перетині, приблизно однаковому на всіх простежених ділянках периметра — близько 3x6 см. Бруси було щільно укладено по кутах в «лапу», тобто з вибиранням половини товщини кожного бруса, на ширину стику, а потім скріплено через наскрізний отвір крутим шипом (діаметром 1,5 см) з деревини в’яза (Ulmus sp.). Внутрішня частина настилу зібрана з не менш ніж семи паралельних в’язових плашок завширшки 5 см, розміщених уздовж довгої осі рами. Спосіб кріплення плашок з рамою через погану збереженість деревини простежити не вдалося, а, можливо, вони й не були поєднані. Поверх кісток небіжчика виявлено сліди ще двох дерев’яних плашок, розташованих волокнами поперек плашок настилу. Призначення їх не з’язоване, але не виключено, що вони були частиною конструкції.
Крім описаних поховань, на цій ділянці, за 4 м на південь від могили 9, на тій самій природній горбкуватості на рівні стародавнього горизонту виявлено 3 дитячі кістяки (до 9 років), що лежали головою на захід (поховання 7, за польовою нумерацією). Перший небіжчик (з північного боку) лежав на правому боці з сильно підігнутими праворуч ногами. Права рука зігнута у лікті, а кисть її розташована перед обличчям. Від лівої — збереглася лише плечова кістка (рис. 5,7). Другого похованого (з півдня) покладено на спину, ноги підігнуті ліворуч. Права рука зігнута в лікті під прямим кутом, кисть лежала на поясі. Ліва не збереглася. Третій похований містився поміж описаними вище і був покладений «пакетом». Череп зафіксовано праворуч. Частина кісток лежала в анатомічному порядку. Ліва нога зігнута в коліні. Під кістяками простежено шар темно-червоної вохри завтовшки 1 см. За спиною першого з описаних небіжчиків виявлено дві посудини. Одна гостродонна, прикрашена зубчастим штампом і гострими наколами. Орнамент прикрашав дві третини посудинки, починаючись від бортика вінець, по яких також нанесено дрібнозубчастий штамп. Висока шийка оперізана п’ятьма такими ж рядами, підкресленими на ній смужкою вертикальних наколів чи вдавлень. Нижче по тулубу йдуть 10 рядів зубчастих відбитків у вигляді хвилястих ліній. Нижній ряд їх також облямований вертикальними наколами. Поверхня між верхньою хвилястою лінією та шийкою заповнена горизонтальними смугами відбитків дрібної гребінки. Висота посудини 11,5 см, діаметр вінець 9 см, тулуба 10,5 см. Колір поверхні бежево-рожевий, зі слідами вохри. У перетині черепок сірий. У тісті значна домішка черепашки і кровавику (рис. 5, 2).
Друга посудина за формою та розмірами близька до описаної. Цей гостродонний з майже біконічним тулубом екземпляр мав стрункі пропорції і шийку злегка розширену до плоско зрізаного краю, по якому нанесено косі ряди зубчастого штампу. Біля краю вінець є два круглі отвори діаметром 0,5 см кожний, зроблені в сирій глині. Шийку вгорі оперізують три ряди зубчастого штампу. Від неї униз по тулубу йдуть шість горизонтальних рядів, облямованих двома смужками косих ліній, виконаних у тій самій техніці й підкреслених вертикальними відбитками кутастої палички (рис. 5,5). Посудинка бежево-рожевого кольору, посипана вохрою. Глина добре випалена, легка. Висота виробу 11, діаметр вінець 8, тулуба — 10 см.
Під черепом третього похованого трапився відщеп молочно-сірого кременю з крейдяною коркою. Розміри його 2,6x1 хО,7 см (рис. 5,4).
Описані поховання навіть візуально можна поділити на дві групи: першу становлять поодинокі поховання 9 і ЗО у катакомбах; другу — поховання 7 (потрійне, дитяче) на стародавньому горизонті, яке зовсім іншої культурної належності й пізнішого часу.
Особливістю першої групи є складені поховальні споруди та обряд, а також інвентар. Відмінними рисами відкритих тут поховань можна вважати: неглибокі, майже квадратні в плані вхідні колодязі; нависаючий над камерою лаз із дерев’яно- кам’яним заслоном; неправильно-прямокутної форми, майже трапецієподібні (по дну) самі камери з плоскими й низькими стелями; наявність заплічок-східців, що охоплюють з трьох боків половину камери, а також спеціального поховального ложа у вигляді дерев’яного настилу. Як відомо, катакомби середньої бронзи дещо іншої конфігурації і відрізняються рядом нюансів. Але в принципі ідея споруди та сама — підземна камера з вхідним колодязем.
Обряд також не відповідає традиції населення катакомбної культурно-історичної спільності. В розглянутій групі поховані лежать скорчено на спині, з ногами зігнутими в колінах догори, орієнтовані головою на схід або північ-схід-схід. При цьому не лише небіжчики густо, шаром до кількох сантиметрів завтовшки, посилані вохрою, але її різнобарвні грудки й шматки покладено по колу дна камери, притрушеному крейдою і вкритому рослинною підстилкою.
Таке сполучення споруди й обряду на території Нижнього Дону зафіксовано вперше. Найближчі аналогії йому знаходимо на протилежному, західному краю північнопричорноморського степу, а саме в Молдові, поблизу с. Джурджулешти, де на плато лівого берега р. Прут (Нижнє Подунав’я) був досліджений могильник з п’ятьма енеолітичними похованнями, три з яких містилися у катакомбах3. Судячи з наведеної ілюстрації, вони мають такі самі східчасті вхідні колодязі та низькі стелі у витягнутих у плані камерах.
Поховання схожі не лише поховальними спорудами, а й обрядом.
У Джурджулештах, так само як і в Аксаї кістяки лежать на спині, ноги підігнуті колінами догори, головою орієнтовані в східний сектор (точніше на південний схід). Вони також вкриті товстим шаром вохри, до кількох сантиметрів завтовшки, а під ними — рослинна підстилка. Один небіжчик був покладений на дерев’яну конструкцію. На жаль, у публікації Джуружулешт немає ні опису її, ні рисунку, щоб можна було порівняти з реконструйованим ложем з Мухина II (поховання ЗО). Водночас наявність їх там і тут ще раз свідчить про схожість в обряді, звичайно, не запозиченому зовні, один в одного, а ймовірно конвергентному внаслідок наближення культурних традицій. Це підтверджується інвентарем нижньодунай- ських та нижньодінських поховань, в основі якого зберігається спільна спрямованість.
Виявлена вона, по перше, в наявності у катакомбах різальних крем’яних пластин (ножів) великого розміру; по-друге, у скупченні черепашок або виробів з них (круглі, з отворами підвіски); по-третє, у знахідках намистин і мідних кілець з незімкненими кінцями. Звичайно, у Джурджулештах спостерігається велика кількість мідних виробів, що пояснюється близькістю об’єкта до балканських металургійних центрів. В аксайських катакомбах трапилися два мідних шильця, дані аналізу показують, що вони виготовлені з балканської міді. Скоріше всього, цей метал надходив на Дон опосередковано через новоданилівський центр металообробки, виявлений Н. Д. Риндіною4.
Отже, за всіма основними параметрами аксайські та джурджулештські поховання дуже схожі й, мабуть, синхронні, хоч знак культурної рівності між ними не ставиться. Пам’ятки Джурджулешт датуються Трипіллям ВІ —Кукутені А І належать до південно-західної, точніше суворовської групи енеолітичних поховань Східної Європи, а нижньодінські — до передкавказької групи5.
Таким чном, якщо порівняти риси поховального обряду та інвентарю аксайських катакомб, то вони відповідають комплексу ознак, виділеному для характеристики масиву енеолітичних поховань степів Східної Європи, який, за нашими спостереженнями, залишено населенням європейської степової спільності6. Катакомба, щоправда, тут є новим елементом серед ґрунтових неправильно-прямокутної форми могил. На нашу думку, це природне явище, зважаючи на становлення нового обряду, вибір поховальної споруди, виділення індивідуальних поховань з ранніх колективних могильників. У цей час лише формуються традиції нової обрядності, тому й варіації могил різноманітні. Так, у сусідній із заходу новода- нилівській групі-культурі на території України зафіксовано ряд могил у вигляді кам’яних ящиків7. У східній нижньоволзькій чи ямно-бережнівській групі І. І. Дрюмов та А. І. Юдін8 також констатують різноманітність у конструкції могил.
Така варіабельність споруд свідчить про вибір нових елементів у поховальному церемоніалі на дальшому витку стародавньої історії, коли немов би «виштовхнуті» у степи групи населення освоюють їх і закріплюють за собою новий життєвий простір, залишаючи тут пам’ятки різної конструкції, відзначаючи свої могили невеликим штучним насипом чи використовуючи природний ландшафт — підвищені місця. Разом з тим, загальна тенденція розвитку поховального обряду зберігається протягом багатьох століть.
Суспільства території Нижнього Дону, як і Нижнього Поволжя та Подунав’я були відкриті для сприйняття різних імпульсів, бо не являли собою стабільні й консервативно-замкнуті системи. Вони вбирали впливи з різних сторін і не лише в духовному плані, в уявленнях про світ і про себе, але й у суто матеріальному, про що свідчить збережений склад знахідок.
Серед них показовим є знаряддя з кременю як місцевого донецького (відщеп), так і кубанського (пластини). На зв’язок з віддаленими гірськими районами Північного Кавказу вказує наявність пластини з обсидіану (поховання 9), це надзвичайно рідкісна знахідка. Необхідно було подолати значну відстань, щоб добратися до вулканічного шкла Осетії чи отримати його шляхом обміну через передкавказькі групи населення. Що ж до згаданих виробів з балканської міді в нижньодонських катакомбах, то, скоріше за все, як уже зазначалося, вони надходили з новодани- лівського осередку металообробки, який працював на девізному металі фракійсько-нижньодунайського і середньодунайського району9. Саме цей осередок, запозичуючи із заходу сировинний метал і деякі технічні ідеї, сприяв поширенню балканського металу до Передкавказзя та Волги.
Таким чином, у інвентарі розглянутих поховань сполучаються вироби місцевого, західного і південно-східного походження. Сумісність цих знахідок в одному закритому комплексі стосується широти й шибини контактів нижньодінського населення за доби енеоліту, можливості різносторонніх зв’язків на відкритих степових просторах.
Важливо ще раз підкреслити ретельну підготовку до поховання померлих, постачання їм не лише перелічених речей, необхідних для дотримання ритуалу (зокрема ножів-пластин), але й старанну вирубку камери в глиняному грунті, що потребувало значних зусиль, обробку її вохрою різних кольорів, крейдою, покриття підстилкою, замуровування входу деревом та камінням. Щодо ложа-настилу, можна припускати, що облаштування його здійснювалося безпосередньо в камері, куди вносили дерев’яні деталі конструкції, з яких легко складалася рама і заповнювалася підготовленими плашками. А зверху її покривали циновкою. Створення такого ложа вимагало неабияких теслярських навичок й, звичайно, використання не лише крем’яних, але й мідних знарядь.
Знаменно, що в поховальних спорудах, крім трави, очерету й каміння-черепашнику застосовували таку деревину як дуб, ясен, в’яз, береза. Тобто майстер міг працювати з будь-яким місцевим матеріалом. А з наявних випливає, що рослинність Нижнього Дону за доби енеоліту відзначалася багатством видового складу, широко представленого й у описаних пам’ятках.
Дуже цікавою знахідкою тут є дві ретельно оброблені лопатки великої рогатої худоби. Це не залишки поховальної їжі (нащо було їх обробляти?) і не знаряддя праці (чому вони тоді пофарбовані?), це, скоріш за все, інструменти не утилітарного призначення, а музичного. Дані знахідки асоціюються з лопаткою мамонта, звучання якої досягали за допомогою молотка. Вона входила до комплекту музичних інструментів — кісток (стегнових, тазових, двох щелеп, фрагмента черепа мамонта, а також калаточки й браслета з мамонтового бивня, молотка з рогу північного оленя) та реквізиту (численні черепашки морських молюсків як підвісні прикраси; запаси кольорової мінеральної фарби для тіла й одягу; голка і проколки). Усе це було виявлено на підлозі будинку № 1 палеолітичного поселення в с. Мізин Чернігівської області. Смілива гіпотеза С. М. Бібікова, після відповідних різнобічних досліджень, підтвердилася, І кістки мамонта зазвучали через 20000 років. «І зараз,— писав С. М. Бібіков,— звук, видобутий з цих кісток, можна розглядати як модель минулого, що є кроком до розуміння музичного звукодобування, організації «оркестровки» ударного ритму в танцювально-пластичному дійстві»10.
Для доказу нашого припущення необхідно провести комплексні дослідження знахідок в Аксаї (трасологічні, судово-медичні та ін.), щоб можна було з певністю говорити про викорстання їх як інструментів, що акомпанували ритуальним обрядам-танцям. А те, що похована була причетна до такої сфери дійства, безперечно. Розгляд цих виробів з точки зору вияву духовного світу людей доби енеоліту дуже важливий для розкриття їх музичних здібностей, а також інтелектуально-психологічних прагнень.
Як уже побіжно згадувалося, досліджувані поховання за всіма параметрами вписуються у степову європейську культурно-історичну спільність, яка, мабуть, є складовою частиною Євразійської скотарської історико-культурної провінції11. Слід підкреслити ще раз, що термін «європейська» умовний і відбиває практично географічну позицію культурних груп, які входять до названої спільності. Новим явищем тут, як і в Джурджулештах, є катакомба, на що вже вказувалося вище. Це, так би мовити, на макрорівні. Найближче дані пам’ятки стоять до передкавказької групи подібних поховань і на мікрорівні належать до нижньодінської підгрупи енеолітичних поховань12.
Передкавказька група датується кінцем Трипілля А—ВІ. Є підстави вважати, що аксайські поховання найдавніші в цій групі, бо в їх інвентарі наявна мікро-пластина, яка вказує на ранній вік. Про це ж свідчить технологія зняття великих крем’яних пластин13. Присутність балканського металу також підтверджує їх датування часом близько середини V — початком IV тис. до н. е. (дати калібровані).
Щодо наступної групи, то вона представлена трьома дитячими кістяками (поховання 7), два з яких лежали скорчено на правому боці й на спині, а третій — «пакетом»; орієнтовані вони точно на захід (за польовими спостереженнями). Даний обряд та склад інвентарю різко відмінний від описаних поховань у катакомбах і свідчить якщо не про іншу лінію культурного розвитку, то про дещо пізнішу хронологічну позицію вказаного поховання. У цьому плані привертають увагу обидві посудини з могили. С. Є. Жеребі лов14 уже порівнював їх з посудинами з хутора Попова та Стрільчої Скелі, а В. Я. Кияшко15 зараховує їх до матеріалів першої групи поховань Нижнього Дону.
Детальніше розглянемо аксайську кераміку. За формою (високі вінця, що плавно переходять у широкий тулуб, звужений до дещо загостреного дна), за дрібнозубчастим штампом і деталями орнаменту, нанесеного на верхню частину виробів, а також за легкістю черепка і складом глиняної маси (значний вміст черепашки з кривавиком) вони найближче стоять до третьої групи кераміки нижнього шару поселення Ливенцівка на Дону. Свого часу С. Н. Братченко слушно зіставляв матеріали цього шару з такими пам’ятками на Україні, як о-ви Похилий, Виноградний, а також поселення Середній Стог II (середній шар)16. Дослідник зазначав, що поховання, відповідні ливенцівським, на Дону поки що не відкриті.
Тепер можна з певністю констатувати відкриття таких поховань. їх наявність на Нижньому Дону зараз відзначає В. Я. Кияшко17. Вони залишені одним населенням, розташовані лише на правому березі Дону, тільки з різних боків міста Ростова. Це дуже важливий факт прив’язки поховальних споруд з поселеннями, оскільки лише в комплексі можна вирішувати проблеми стародавньої історії Приазов’я та всього Північного Причорномор’я.
У цьому плані цікавими є спостереження О. Г. Шапошникової18, яка подібну кераміку (друга група), виявлену нею в енеолітичному шарі (другий горизонт) поселення Роздольне на Кальміусі (Старобешівський район Донецької обл.), зближує з матеріалами нижнього шару Ливенцівки. Вона зауважує про відмінність цього посуду від кераміки пам’яток Середнього Стогу II, а саме його ранньої фази. Цей шар поселення дослідниця синхронізує з другим етапом середньостогівської культури19, що, за висновком Д. Я. ТелегІна20, відповідає заключному етапу (І в) передшнурового (волоського) періоду цієї культури (Слід зауважити, що нами використовується вживана наукова термінологія, на відміну від тієї, що з’явилася останнім часом у назвах тих самих пам’яток). Водночас, О. Г. Шапошникова вважає, що пам’ятки острова Похилий, Виноградний, Роздольне свідчать про
Виявлена вона, по перше, в наявності у катакомбах різальних крем’яних пластин (ножів) великого розміру; по-друге, у скупченні черепашок або виробів з них (круглі, з отворами підвіски); по-третє, у знахідках намистин і мідних кілець з незімкненими кінцями. Звичайно, у Джурджулештах спостерігається велика кількість мідних виробів, що пояснюється близькістю об’єкта до балканських металургійних центрів. В аксайських катакомбах трапилися два мідних шильця, дані аналізу показують, що вони виготовлені з балканської міді. Скоріше всього, цей метал надходив на Дон опосередковано через новоданилівський центр металообробки, виявлений Н. Д. Риндіною4.
Отже, за всіма основними параметрами аксайські та джурджулештські поховання дуже схожі й, мабуть, синхронні, хоч знак культурної рівності між ними не ставиться. Пам’ятки Джурджулешт датуються Трипіллям ВІ —Кукутені А І належать до південно-західної, точніше суворовської групи енеолітичних поховань Східної Європи, а нижньодінські — до передкавказької групи5.
Таким чном, якщо порівняти риси поховального обряду та інвентарю аксайських катакомб, то вони відповідають комплексу ознак, виділеному для характеристики масиву енеолітичних поховань степів Східної Європи, який, за нашими спостереженнями, залишено населенням європейської степової спільності6. Катакомба, щоправда, тут є новим елементом серед ґрунтових неправильно-прямокутної форми могил. На нашу думку, це природне явище, зважаючи на становлення нового обряду, вибір поховальної споруди, виділення індивідуальних поховань з ранніх колективних могильників. У цей час лише формуються традиції нової обрядності, тому й варіації могил різноманітні. Так, у сусідній із заходу новода- нилівській групі-культурі на території України зафіксовано ряд могил у вигляді кам’яних ящиків7. У східній нижньоволзькій чи ямно-бережнівській групі І. І. Дрюмов та А. І. Юдін8 також констатують різноманітність у конструкції могил.
Така варіабельність споруд свідчить про вибір нових елементів у поховальному церемоніалі на дальшому витку стародавньої історії, коли немов би «виштовхнуті» у степи групи населення освоюють їх і закріплюють за собою новий життєвий простір, залишаючи тут пам’ятки різної конструкції, відзначаючи свої могили невеликим штучним насипом чи використовуючи природний ландшафт — підвищені місця. Разом з тим, загальна тенденція розвитку поховального обряду зберігається протягом багатьох століть.
Суспільства території Нижнього Дону, як і Нижнього Поволжя та Подунав’я були відкриті для сприйняття різних імпульсів, бо не являли собою стабільні й консервативно-замкнуті системи. Вони вбирали впливи з різних сторін і не лише в духовному плані, в уявленнях про світ і про себе, але й у суто матеріальному, про що свідчить збережений склад знахідок.
Серед них показовим є знаряддя з кременю як місцевого донецького (відщеп), так і кубанського (пластини). На зв’язок з віддаленими гірськими районами Північного Кавказу вказує наявність пластини з обсидіану (поховання 9), це надзвичайно рідкісна знахідка. Необхідно було подолати значну відстань, щоб добратися до вулканічного шкла Осетії чи отримати його шляхом обміну через передкавказькі групи населення. Що ж до згаданих виробів з балканської міді в нижньодонських катакомбах, то, скоріше за все, як уже зазначалося, вони надходили з новодани- лівського осередку металообробки, який працював на девізному металі фракійсько-нижньодунайського і середньодунайського району9. Саме цей осередок, запозичуючи із заходу сировинний метал і деякі технічні ідеї, сприяв поширенню балканського металу до Передкавказзя та Волги.
Таким чином, у інвентарі розглянутих поховань сполучаються вироби місцевого, західного і південно-східного походження. Сумісність цих знахідок в одному закритому комплексі стосується широти й шибини контактів нижньодінського населення за доби енеоліту, можливості різносторонніх зв’язків на відкритих степових просторах.
Важливо ще раз підкреслити ретельну підготовку до поховання померлих, постачання їм не лише перелічених речей, необхідних для дотримання ритуалу (зокрема ножів-пластин), але й старанну вирубку камери в глиняному грунті, що потребувало значних зусиль, обробку її вохрою різних кольорів, крейдою, покриття підстилкою, замуровування входу деревом та камінням. Щодо ложа-настилу, можна припускати, що облаштування його здійснювалося безпосередньо в камері, куди вносили дерев’яні деталі конструкції, з яких легко складалася рама і заповнювалася підготовленими плашками. А зверху її покривали циновкою. Створення такого ложа вимагало неабияких теслярських навичок й, звичайно, використання не лише крем’яних, але й мідних знарядь.
Знаменно, що в поховальних спорудах, крім трави, очерету й каміння-черепашнику застосовували таку деревину як дуб, ясен, в’яз, береза. Тобто майстер міг працювати з будь-яким місцевим матеріалом. А з наявних випливає, що рослинність Нижнього Дону за доби енеоліту відзначалася багатством видового складу, широко представленого й у описаних пам’ятках.
Дуже цікавою знахідкою тут є дві ретельно оброблені лопатки великої рогатої худоби. Це не залишки поховальної їжі (нащо було їх обробляти?) і не знаряддя праці (чому вони тоді пофарбовані?), це, скоріш за все, інструменти не утилітарного призначення, а музичного. Дані знахідки асоціюються з лопаткою мамонта, звучання якої досягали за допомогою молотка. Вона входила до комплекту музичних інструментів — кісток (стегнових, тазових, двох щелеп, фрагмента черепа мамонта, а також калаточки й браслета з мамонтового бивня, молотка з рогу північного оленя) та реквізиту (численні черепашки морських молюсків як підвісні прикраси; запаси кольорової мінеральної фарби для тіла й одягу; голка і проколки). Усе це було виявлено на підлозі будинку № 1 палеолітичного поселення в с. Мізин Чернігівської області. Смілива гіпотеза С. М. Бібікова, після відповідних різнобічних досліджень, підтвердилася, І кістки мамонта зазвучали через 20000 років. «І зараз,— писав С. М. Бібіков,— звук, видобутий з цих кісток, можна розглядати як модель минулого, що є кроком до розуміння музичного звукодобування, організації «оркестровки» ударного ритму в танцювально-пластичному дійстві»10.
Для доказу нашого припущення необхідно провести комплексні дослідження знахідок в Аксаї (трасологічні, судово-медичні та ін.), щоб можна було з певністю говорити про викорстання їх як інструментів, що акомпанували ритуальним обрядам-танцям. А те, що похована була причетна до такої сфери дійства, безперечно. Розгляд цих виробів з точки зору вияву духовного світу людей доби енеоліту дуже важливий для розкриття їх музичних здібностей, а також інтелектуально-психологічних прагнень.
Як уже побіжно згадувалося, досліджувані поховання за всіма параметрами вписуються у степову європейську культурно-історичну спільність, яка, мабуть, є складовою частиною Євразійської скотарської історико-культурної провінції11. Слід підкреслити ще раз, що термін «європейська» умовний і відбиває практично географічну позицію культурних груп, які входять до названої спільності. Новим явищем тут, як і в Джурджулештах, є катакомба, на що вже вказувалося вище. Це, так би мовити, на макрорівні. Найближче дані пам’ятки стоять до передкавказької групи подібних поховань і на мікрорівні належать до нижньодінської підгрупи енеолітичних поховань12.
Передкавказька група датується кінцем Трипілля А—ВІ. Є підстави вважати, що аксайські поховання найдавніші в цій групі, бо в їх інвентарі наявна мікро-пластина, яка вказує на ранній вік. Про це ж свідчить технологія зняття великих крем’яних пластин13. Присутність балканського металу також підтверджує їх датування часом близько середини V — початком IV тис. до н. е. (дати калібровані).
Щодо наступної групи, то вона представлена трьома дитячими кістяками (поховання 7), два з яких лежали скорчено на правому боці й на спині, а третій — «пакетом»; орієнтовані вони точно на захід (за польовими спостереженнями). Даний обряд та склад інвентарю різко відмінний від описаних поховань у катакомбах і свідчить якщо не про іншу лінію культурного розвитку, то про дещо пізнішу хронологічну позицію вказаного поховання. У цьому плані привертають увагу обидві посудини з могили. С. Є. Жеребі лов14 уже порівнював їх з посудинами з хутора Попова та Стрільчої Скелі, а В. Я. Кияшко15 зараховує їх до матеріалів першої групи поховань Нижнього Дону.
Детальніше розглянемо аксайську кераміку. За формою (високі вінця, що плавно переходять у широкий тулуб, звужений до дещо загостреного дна), за дрібнозубчастим штампом і деталями орнаменту, нанесеного на верхню частину виробів, а також за легкістю черепка і складом глиняної маси (значний вміст черепашки з кривавиком) вони найближче стоять до третьої групи кераміки нижнього шару поселення Ливенцівка на Дону. Свого часу С. Н. Братченко слушно зіставляв матеріали цього шару з такими пам’ятками на Україні, як о-ви Похилий, Виноградний, а також поселення Середній Стог II (середній шар)16. Дослідник зазначав, що поховання, відповідні ливенцівським, на Дону поки що не відкриті.
Тепер можна з певністю констатувати відкриття таких поховань. їх наявність на Нижньому Дону зараз відзначає В. Я. Кияшко17. Вони залишені одним населенням, розташовані лише на правому березі Дону, тільки з різних боків міста Ростова. Це дуже важливий факт прив’язки поховальних споруд з поселеннями, оскільки лише в комплексі можна вирішувати проблеми стародавньої історії Приазов’я та всього Північного Причорномор’я.
У цьому плані цікавими є спостереження О. Г. Шапошникової18, яка подібну кераміку (друга група), виявлену нею в енеолітичному шарі (другий горизонт) поселення Роздольне на Кальміусі (Старобешівський район Донецької обл.), зближує з матеріалами нижнього шару Ливенцівки. Вона зауважує про відмінність цього посуду від кераміки пам’яток Середнього Стогу II, а саме його ранньої фази. Цей шар поселення дослідниця синхронізує з другим етапом середньостогівської культури19, що, за висновком Д. Я. ТелегІна20, відповідає заключному етапу (І в) передшнурового (волоського) періоду цієї культури (Слід зауважити, що нами використовується вживана наукова термінологія, на відміну від тієї, що з’явилася останнім часом у назвах тих самих пам’яток). Водночас, О. Г. Шапошникова вважає, що пам’ятки острова Похилий, Виноградний, Роздольне свідчать про
Рис, 6. Поселення Кумиска. Кераміка IV групи (за А. І. Юдіним).
суміш двох інгредієнтів, з одного боку стогівського (кінець часу балки Квітяної), з другого — степового (ливенцівсько-нижньомихайлівського). Вона пише, що південна смуга причорноморських степів була заселена в цей час носіями пам’яток нижньомихайлівського типу, раннього ливенцівського етапу. В даний час можна говорити про власне ливенцівську культуру на Дону та в прилеглих областях Приазов’я, а на захід від Дону — на території півдня України, в Криму, Подніпров’ї з Поінгуллям — констатувати нижньомихалівську культуру (за О. Г. Шапошниковою) чи Іншу лінію розвитку (за В. М. Даниленком).
Ця лінія розвитку, на наш погляд, простежується і на схід від Дону, у степовому Заволжі. На поселенні Кумиска (Паласівский р-н Волгоградської обл.), на лівому березі р. Торгуй, у верхньому горизонті енеолітичного шару виявлено дуже близькі аксайській кераміці фрагменти посудин з «високими розтрубоподібними вінцями», вкриті відбитками зубчастого штампа, який утворює горизонтальні ряди, трикутники, зигзаги (рис. 6). Тісто черепків крихке, шарувате, з рослинними домішками і дрібнотовченою черепашкою. А. І. Юдін (Щиро вдячні автору розкопок поселення Кумиска А. 1. Юдіну за можливість опублікувати кераміку).зараховує ці знахідки до IV групи кераміки поселення Кумиска21. У цьому ж шарі трапилися фрагменти, орнаментовані мотузкою, а також вінця посудини червоно-цеглястого кольору (тісто щільне з домішкою піску). За формою, тістом та технікою обробки вінця схожі до майкопської кераміки. Усе це підтверджує час існування зазначеної аксайської посудини і поховання, що її містили.
У даному випадку постає питання про співвідношення поховань у катакомбах чи ямах зі скорченими на спині небіжчиками, орієнтованими в східний сектор, з крем’яними пластинами в інвентарі, з одного боку, а з іншого — з похованнями на горизонті або в невеликому заглибленні в материк, де померлі лежали скорчено на боку і були орієнтовані на захід. На нашу думку22, і ті, й інші немовби змикаються у часі й просторі, про що свідчить описана вище кераміка з поховань другої групи. Наприкінці існування перших з’являються другі з посудинами ливенцівського типу. Тут важливим є спостереження В. Я. Кияшка23, який відзначає більш раннє положення каратайських поховань, здійснених скорчено на спині в супроводі з крутими прикрасами (тобто першої групи), щодо матеріалів нижнього шару поселення Ливенцівка в названому варіанті. Це ще раз підтверджує дещо пізніший час поховання 7 та синхронних з ним пам’яток, тобто ливенцівських, порівняно з нижньодонськими в складі енеолітичних поховань передкавказької групи з такими самими перламутровими прикрасами та крем’яними ножами24.
Отже, значення пам’яток, відкритих у м. Аксай, полягає, по-перше, в тому, що розширюються наші уявлення про тип поховальних споруд у момент переходу від колективних до Індивідуальних поховань. Це не лише грунтові ями, але й кам’яні ящики, катакомби, які існують у європейській степовій енеолітичній спільності.
По-друге, з’ясовується дещо пізніше положення скорчених на боку небіжчиків із західною орієнтацією та посудинами ливенцівського типу в порівнянні зі скорченими на спині кістяками, супроводжуваними крем’яними ножами та перламутровими прикрасами.
По-третє, зв’язок посуду із поховань зі скорченими на боку небіжчиками і західною орієнтацією, з керамікою побутових комплексів, дає змогу ставити питання про існування пам’яток, залишених наприкінці IV тис. до н. е. населенням ливенцівської культури на Нижньому Дону, за часом відповідної Трипіллю ВИ. Так С. Н. Братченко25 датував нижній шар Ливенцівки та аналогічні їй поселенські матеріали.
Звичайно, пропоновані висновки не є остаточними. Датування досліджуваних енеолітичних пам’яток також потребує корегування та уточнення. А щодо гіпотези про ливенцівську культуру на Дону, то вона має вагомі підстави. Детальний аналіз пам’яток цього типу допоможе розкрити нюанси даної культури, визначити її місце в енеоліті Східної Європи, а в загальному контексті висвітлити динаміку процесів IV тис. до н. е. у євразійських степах.
1 Беспалый Е. И. Раскопки в 1993 году// Историко-археологические исследования в Азове и на Нижнем Дону в 1993 году.— Азов, 1994.—Вып. 13.— С. \0;Жеребилов С. Е. Могильник Мухин II — новий узел культурно-хронологической и синхронизационной схеми энеолита — бронзы Юго-Восточной Европы // Актуальные проблеми археологии Северного Кавказа. XIX «Крупновские чтения». Тез. Докл.— М., 1996.— С. 75,76.
2 Беспалый Е. И, Отчет о работе на Нижнем Дону в 1993 году // Фонди Музея истории.— Аксай, 1993.™ С. 53.
3 Haheu V, Kurciatov S. Cimiturul plan eneolitic de linga satul Giurggulesti// Revista Arheologica.— 1993.—№ 1.— S. 101,102,—PI. 2.
4 Рындина H. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Юго-Восточной Европы (истоки и развитие в неолите—энеолите).— Автореф. дисс. ... докт. ист. наук.— М., 1993.— С. 26, 27; Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Юго- Восточной Европы.—М., 1998.— С. 168.
5Нечитайло А. Л. Европейская степная общность в эпоху энеолита// РА.— 1996.— С. 19—24.
6 Там же.— С. 18—20.
7 Археология УССР.— К., 1985.— Т. 1.— С. 313.
1Дремов И. И., Юдин А. И. Древнейшие подкурганные захоронения степного Заволжья // PA.— 1992,— № 4.— С. 27.
9 Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство...— М., 1998.— С. 168—170.
10 Бибиков С. Н. Древнейший музыкальннй комплекс из костей мамонта.— К., 1981.— С. 98.
11 Молов Н. М. Индоевропейская неурбанистическая цивилизация зпохи палеометаллов Евразийской скотоводческой историко-культурной провинции—звено мозаичной мироцелостности // Конвергенция и дивергенция в развитии культур зпохи знеолита-бронзы Средней и Восточной Европы.— СПб., 1995.—С. 7—11.
12 Нечитайло А. Л. Пространственно-временная характеристика ранних подкурганных погребений южноевропейских степей // Северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей (энеолит — бронзовий век). Часть первая. Материалы международной конференции.—Донецк, 1996.—С. 24.
13 Скакун Н. Н. К вопросу о кремнедобывающем производстве эпохи энеолита в Юго- Восточной Европе (по материалам Болгарин) // Археологія.—1996.— С. 124—128.
14Жєребилов С. Е. Могильник Мухин II...— С. 76.
15 Кияшт В. Я. Между камнем и бронзой (Нижнєє Подонье в V—III тысячелетии до н. з.)//Донские древности.—Азов, 1994.— Вып. 3.— С. 124.—Рис. 38,3.
16 Братченко С. Н. Багатошарове поселення Ливенцівка І на Дону//Археологія.—1969.— Т. XXII.— С. 212.—Рис. 2,2,3.
17 Кияшко В. Я. Указ. соч.— С. 78.
18 Шапошнитва О. Г. Багатошарове поселення поблизу с. Роздольне на р. Кальміус // Археологія.—1970.—Т. XXII.—С. 144—146.
19 Шапошникова О. Г. Эпоха раннего металла в степной полосе Украины // Древнейшие скотоводы степей юга Украины.— К., 1987.— С. 71.
20 Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді.— К., 1973.— С. 85, 122; Телегин Д. Я., Константинеску Л. Ф. Многослойное поселение на Стрильчей Скеле эпохи неолита — энеолита в Днепровском Надпорожье // РА.—1992.—№ 1.—С. 19—23.
21 Юдин А. И. Неолит и энеолит степного Заволжья.— Дисс. ... канд. истор. наук.— Саратов, 1995.—С. 227,228.—Рис. 96,6; 97;Юдин А. И. Неолит и энеолит степного Заволжья.— Автореф. дисс. канд.истор.наук.— М., 1995.— С. II.
22 Нечитайло А. Л., Козюменко Е. В., Жеребилов С. Е. Новые погребальные памятники эпохи энеолита // Проблеми археології Подніпров’я.—ДЦУ, 1998.—С. 58—69.
23 Кияшко В. Я. Указ. соч.— С. 70.
24 Нечитайло А. Л. Европейская степная общность...— С. 21—24.
25 Братчент С. Н. Вказ. праця.— С. 225.
суміш двох інгредієнтів, з одного боку стогівського (кінець часу балки Квітяної), з другого — степового (ливенцівсько-нижньомихайлівського). Вона пише, що південна смуга причорноморських степів була заселена в цей час носіями пам’яток нижньомихайлівського типу, раннього ливенцівського етапу. В даний час можна говорити про власне ливенцівську культуру на Дону та в прилеглих областях Приазов’я, а на захід від Дону — на території півдня України, в Криму, Подніпров’ї з Поінгуллям — констатувати нижньомихалівську культуру (за О. Г. Шапошниковою) чи Іншу лінію розвитку (за В. М. Даниленком).
Ця лінія розвитку, на наш погляд, простежується і на схід від Дону, у степовому Заволжі. На поселенні Кумиска (Паласівский р-н Волгоградської обл.), на лівому березі р. Торгуй, у верхньому горизонті енеолітичного шару виявлено дуже близькі аксайській кераміці фрагменти посудин з «високими розтрубоподібними вінцями», вкриті відбитками зубчастого штампа, який утворює горизонтальні ряди, трикутники, зигзаги (рис. 6). Тісто черепків крихке, шарувате, з рослинними домішками і дрібнотовченою черепашкою. А. І. Юдін (Щиро вдячні автору розкопок поселення Кумиска А. 1. Юдіну за можливість опублікувати кераміку).зараховує ці знахідки до IV групи кераміки поселення Кумиска21. У цьому ж шарі трапилися фрагменти, орнаментовані мотузкою, а також вінця посудини червоно-цеглястого кольору (тісто щільне з домішкою піску). За формою, тістом та технікою обробки вінця схожі до майкопської кераміки. Усе це підтверджує час існування зазначеної аксайської посудини і поховання, що її містили.
У даному випадку постає питання про співвідношення поховань у катакомбах чи ямах зі скорченими на спині небіжчиками, орієнтованими в східний сектор, з крем’яними пластинами в інвентарі, з одного боку, а з іншого — з похованнями на горизонті або в невеликому заглибленні в материк, де померлі лежали скорчено на боку і були орієнтовані на захід. На нашу думку22, і ті, й інші немовби змикаються у часі й просторі, про що свідчить описана вище кераміка з поховань другої групи. Наприкінці існування перших з’являються другі з посудинами ливенцівського типу. Тут важливим є спостереження В. Я. Кияшка23, який відзначає більш раннє положення каратайських поховань, здійснених скорчено на спині в супроводі з крутими прикрасами (тобто першої групи), щодо матеріалів нижнього шару поселення Ливенцівка в названому варіанті. Це ще раз підтверджує дещо пізніший час поховання 7 та синхронних з ним пам’яток, тобто ливенцівських, порівняно з нижньодонськими в складі енеолітичних поховань передкавказької групи з такими самими перламутровими прикрасами та крем’яними ножами24.
Отже, значення пам’яток, відкритих у м. Аксай, полягає, по-перше, в тому, що розширюються наші уявлення про тип поховальних споруд у момент переходу від колективних до Індивідуальних поховань. Це не лише грунтові ями, але й кам’яні ящики, катакомби, які існують у європейській степовій енеолітичній спільності.
По-друге, з’ясовується дещо пізніше положення скорчених на боку небіжчиків із західною орієнтацією та посудинами ливенцівського типу в порівнянні зі скорченими на спині кістяками, супроводжуваними крем’яними ножами та перламутровими прикрасами.
По-третє, зв’язок посуду із поховань зі скорченими на боку небіжчиками і західною орієнтацією, з керамікою побутових комплексів, дає змогу ставити питання про існування пам’яток, залишених наприкінці IV тис. до н. е. населенням ливенцівської культури на Нижньому Дону, за часом відповідної Трипіллю ВИ. Так С. Н. Братченко25 датував нижній шар Ливенцівки та аналогічні їй поселенські матеріали.
Звичайно, пропоновані висновки не є остаточними. Датування досліджуваних енеолітичних пам’яток також потребує корегування та уточнення. А щодо гіпотези про ливенцівську культуру на Дону, то вона має вагомі підстави. Детальний аналіз пам’яток цього типу допоможе розкрити нюанси даної культури, визначити її місце в енеоліті Східної Європи, а в загальному контексті висвітлити динаміку процесів IV тис. до н. е. у євразійських степах.
1 Беспалый Е. И. Раскопки в 1993 году// Историко-археологические исследования в Азове и на Нижнем Дону в 1993 году.— Азов, 1994.—Вып. 13.— С. \0;Жеребилов С. Е. Могильник Мухин II — новий узел культурно-хронологической и синхронизационной схеми энеолита — бронзы Юго-Восточной Европы // Актуальные проблеми археологии Северного Кавказа. XIX «Крупновские чтения». Тез. Докл.— М., 1996.— С. 75,76.
2 Беспалый Е. И, Отчет о работе на Нижнем Дону в 1993 году // Фонди Музея истории.— Аксай, 1993.™ С. 53.
3 Haheu V, Kurciatov S. Cimiturul plan eneolitic de linga satul Giurggulesti// Revista Arheologica.— 1993.—№ 1.— S. 101,102,—PI. 2.
4 Рындина H. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Юго-Восточной Европы (истоки и развитие в неолите—энеолите).— Автореф. дисс. ... докт. ист. наук.— М., 1993.— С. 26, 27; Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство Юго- Восточной Европы.—М., 1998.— С. 168.
5Нечитайло А. Л. Европейская степная общность в эпоху энеолита// РА.— 1996.— С. 19—24.
6 Там же.— С. 18—20.
7 Археология УССР.— К., 1985.— Т. 1.— С. 313.
1Дремов И. И., Юдин А. И. Древнейшие подкурганные захоронения степного Заволжья // PA.— 1992,— № 4.— С. 27.
9 Рындина Н. В. Древнейшее металлообрабатывающее производство...— М., 1998.— С. 168—170.
10 Бибиков С. Н. Древнейший музыкальннй комплекс из костей мамонта.— К., 1981.— С. 98.
11 Молов Н. М. Индоевропейская неурбанистическая цивилизация зпохи палеометаллов Евразийской скотоводческой историко-культурной провинции—звено мозаичной мироцелостности // Конвергенция и дивергенция в развитии культур зпохи знеолита-бронзы Средней и Восточной Европы.— СПб., 1995.—С. 7—11.
12 Нечитайло А. Л. Пространственно-временная характеристика ранних подкурганных погребений южноевропейских степей // Северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей (энеолит — бронзовий век). Часть первая. Материалы международной конференции.—Донецк, 1996.—С. 24.
13 Скакун Н. Н. К вопросу о кремнедобывающем производстве эпохи энеолита в Юго- Восточной Европе (по материалам Болгарин) // Археологія.—1996.— С. 124—128.
14Жєребилов С. Е. Могильник Мухин II...— С. 76.
15 Кияшт В. Я. Между камнем и бронзой (Нижнєє Подонье в V—III тысячелетии до н. з.)//Донские древности.—Азов, 1994.— Вып. 3.— С. 124.—Рис. 38,3.
16 Братченко С. Н. Багатошарове поселення Ливенцівка І на Дону//Археологія.—1969.— Т. XXII.— С. 212.—Рис. 2,2,3.
17 Кияшко В. Я. Указ. соч.— С. 78.
18 Шапошнитва О. Г. Багатошарове поселення поблизу с. Роздольне на р. Кальміус // Археологія.—1970.—Т. XXII.—С. 144—146.
19 Шапошникова О. Г. Эпоха раннего металла в степной полосе Украины // Древнейшие скотоводы степей юга Украины.— К., 1987.— С. 71.
20 Телегін Д. Я. Середньостогівська культура епохи міді.— К., 1973.— С. 85, 122; Телегин Д. Я., Константинеску Л. Ф. Многослойное поселение на Стрильчей Скеле эпохи неолита — энеолита в Днепровском Надпорожье // РА.—1992.—№ 1.—С. 19—23.
21 Юдин А. И. Неолит и энеолит степного Заволжья.— Дисс. ... канд. истор. наук.— Саратов, 1995.—С. 227,228.—Рис. 96,6; 97;Юдин А. И. Неолит и энеолит степного Заволжья.— Автореф. дисс. канд.истор.наук.— М., 1995.— С. II.
22 Нечитайло А. Л., Козюменко Е. В., Жеребилов С. Е. Новые погребальные памятники эпохи энеолита // Проблеми археології Подніпров’я.—ДЦУ, 1998.—С. 58—69.
23 Кияшко В. Я. Указ. соч.— С. 70.
24 Нечитайло А. Л. Европейская степная общность...— С. 21—24.
25 Братчент С. Н. Вказ. праця.— С. 225.
Немає коментарів:
Дописати коментар