четвер, 14 вересня 2017 р.

Проблема систематики пам'яток пізнього енеоліту - ранньої бронзи

Л. А. Спіцина
Огляд джерел пізнього енеоліту — ранньої бронзи свідчить про наявність проблемної ситуації щодо культурної атрибуції певного кола пам 'яток.

Проблему етнокультурної атрибуції, походження та хронологічних меж археологічних культур енеоліту—бронзи було поставлено порівняно недавно. Проте її витоки криються глибше і пов’язані, в першу чергу, з дослідженнями та систематикою курганних поховань. Тому ямна культура як одна з давніх курганних культур має безпосереднє відношення до перебігу подій, що стосуються культурної ідентифікації значної частини поховальних пам’яток. Саме в колі пам’яток ямної культури довгий час розглядалися пам’ятки типу хутора Рєпін та середнього шару Михайлівки, хоча існують й інші погляди.
Зауважимо, що зростання джерельної бази певною мірою випереджало темпи її впорядкування, що позначилося, зокрема, на розширенні хронологічних меж ямної культури у напрямі невиправданого поглиблення її витоків. Систематизація матеріалів зумовила формування низки концепцій, серед яких можна виділити три підходи до розуміння енеолітичних, а тоді туди відносили і ямні, старожитностей у просторі та часі. Деякі дослідники розглядають формування ямної культури як тривалий процес, який криється в глибинах докурганних культур.
На думку більшості вчених, початок ямної культури датується пізнішим часом, і вона змінює середньостогівську та нижньомихайлівську культури.
Нещодавно з’явилася точка зору, згідно з якою перехідною ланкою між добою енеоліту та бронзи є репінська культура, яка передує ямній.
Загалом маємо звуження хронологічних меж ямної культури через поступове вилучення пам’яток, що набувають статусу археологічних культур.
У концептуальному осмисленні матеріалів доби енеоліту — ранньої бронзи важливу роль відігравали не лише численні поховальні пам’ятки, а й дослідження поселень.
Звернімося передусім до тих, матеріали яких стали вихідними для означення певних культурно-хронологічних явищ.

Михайлівське поселення

Непересічне значення для розв’язання проблем доби енеоліту — ранньої бронзи мало дослідження Михайлівського поселення1. Його шари не лише відбивають етапи у розвитку степового населення, а й є орієнтирами для систематики поховальних пам’яток та матеріалів нестратифікованих поселень.
За матеріалами нижнього шару було виділено нижньомихайлівську культуру. Спочатку вона конституювалася як нижньомихайлівський тип пам’яток2. Д. Я. Телегін розглядав його як північнопричорноморський варіант кемі-обинської культури3, потім як михайлівсько-кемі-обинську культуру4.
Ю. Я. Рассамакін увів поняття нижньомихайлівської культури5. Проте основи її виділення було закладено саме дослідниками Михайлівки.
Д. Я. Телегін поділив нижньомихайлівські пам’ятки на два етапи:
  • нижньомихайлівський (доямний — нижній шар Михайлівки) і 
  • широчансько-барагівський етапи співіснування з ямною культурою6. 
На його думку, поява давньоямного населення визначила територіальні межі поширення двох культурних спільнот на другому етапі. За раннього періоду нижньомихайлівське населення займало простір від Північно-Західного Приазов’я до Південного Бугу, а можливо, й Дунаю, пізніше район поширення цих пам’яток звужується до меж степового Причорномор’я — Інгул, Інгулець, імовірно, Південний Буг.
Т. Г. Мовша заперечує такий поділ, вважаючи синхронними пам’ятки обох виділених Д. Я. Телегіним етапів7. Натомість Ю. Я. Рассамакін теж визнає, що стратиграфічні дані дають змогу припускати два періоди нижньомихайлівської культури, які синхронізуються з Трипіллям В2—СІ таС28. Проте найдавніші поховальні пам’ятки цієї культури дослідник відносить до часів, що передують виникненню Михайлівки9. Ця позиція якоюсь мірою перегукується з поглядами О, Г. Шапошниковой котра перший період нижньомихайлівської культури — лівенцівський — теж відносить до давнішого за Михайлівське поселення періоду10. Таким чином, позиції О. Г. Шапошникової та Ю. Я. Рассамакіна сходяться в тому, що нижньомихайлівські пам’ятки датуються раніше самого епонімного поселення, проте розходяться стосовно кінцевої дати. О. Г. Шапошникова вважає, що їх змінює культура типу Михайлівка-II, Ю. Я. Рассамакін підтримує точку зору Д. Я. Телегіна про існування нижньомихайлівської культури до кінця енеоліту.
Зауважимо, що з часу виходу монографії, присвяченої Михайлівці, горішні шари розглядають як пам’ятки ямної культури і середній шар співвідносять з давньоямною культурою, а верхній — з пізньоямною. Хоча зазначимо, що О. Ф. Лагодівська особисто відносила середній шар до доямного часу12. Зіставлення матеріалів середнього шару з іншими дозволило окреслити коло синхронних йому пам’яток, що було розпочато О. Г. Шапошниковой13. Повну аналогію Михайлівці (без урахування нижнього шару) дослідниця вбачала в Скелі-Каменоломні14. Що ж до середнього шару, то тут вказувалося на Нижній Рогачик15, поселення біля села Василівка на березі Каховського водосховища відомого за розвідками. Серед синхронних йому О. Г. Шапошникова вказала й деякі поселення Сіверського Дінця (Ізюм, один із шарів Олександрії), а також низку поховань.
Зазначимо, що О. Г. Шапошникова звернула увагу на факти, які дали змогу синхронізувати культурно-історичні процеси, що проходили у Наддніпрянщині та східніше — на Доні й Волзі. Маються на увазі поселення біля хутора Рєпін та поховання 2/3 біля села Викове II16.
Згодом О. Г. Шапошникова інакше розставила акценти, в чому неабияку роль відіграли матеріали Нижнього Рогачика. Хоча його кераміку представлено плоскодонними та округлодонними зразками, дослідниця обмежила її чомусь лише плоскодонними, що й стало підставою для виділення двох культурних горизонтів у середньому шарі Михайлівки:
  • нижнього — з плоскодонним посудом, і 
  • верхнього, репрезентованого двома різновидами посуду. 
Це, зрозуміло, змістило й акценти щодо осмислення сутності середнього шару. Зокрема, підкреслено зв’язок нижнього горизонту з пам’ятками Середньої Наддніпрянщини, а серед аналогій степової смуги України названо лише Нижній Рогачик, через що цей культур ностратиграфічний горизонт було запропоновано виділити у рогачицький тип пам’яток17.

Спостереження О. Г. Шапошникової з приводу середнього шару Михайлівки й особливостей горизонтів цієї пам’ятки знайшли підтримку у В. М. Даниленка18, хоча тут маємо й деякі розбіжності у їхніх поглядах. Дослідник виводив ямну культуру з глибин енеолітичної доби, вважаючи, що «давньоямні пам’ятки, відкриті свого часу В. О. Городцовим, збігаються лише із заключною порою розвитку і їм передує ціла низка хронологічно давніших ланок, почасти синхронних Трипіллю»1 . Тому всю добу енеоліту степової смуги і ширше дослідник розглядав як етапи формування та розвитку давньоямної культури, котрі живилися постійними міграційними імпульсами зі Сходу. Вбачаючи у нижньому шарі Михайлівки свідчення локального перериву у розвитку давньоямної культури, В. М. Даниленко концентрує увагу на нижньому горизонті середнього шару як на початковій— рєпінсько-рогачицькій — фазі пізнього (михайлівського) періоду ямної культури. Показовою рисою цього культурного комплексу дослідник вважав поєднання двох типів посуду20.
Перший притаманний пам’яткам пивихінського зразка і репрезентований різноманітними плоскодонними горщиками з високими відігнутими вінцями та плічками приблизно на середині висоти, а також широко відкритими банками й мисками. На вінцях перегині до тулуба та зрідка на верхній частині плічок їх орнаментовано перлинами, інколи із защипами, а також відбитками мотузочка, що поєднують горизонтальні лінії й зигзаг. У тісті домішка подрібненої перепаленої мушлі й кровавику.
Прикметною рисою другого типу, теж плоскодонного, спорідненого з першим перлинним орнаментом та шнуровим, є, у першу чергу, домішка дрібного піску й товченої мушлі, що надавало їй звичайного сірого кольору, а також штампований орнамент — гребінцем, прямим штампом тощо. Вбачаючи, як і О. Г. Шапошникова, аналогії цьому посуду у лісостеповому світі, дослідник пов’язував його на півдні України з пересуваннями, спричиненими тиском північного етнокультурного масиву (культур лійчастого посуду і кулястих амфор). Так само він оцінював і Нижній Рогачик, вбачаючи у ньому пряму аналогію нижньому горизонту середнього шару Михайлівки21.
Іншими словами, розглядаючи середній шар Михайлівки як ланку у складанні ямної культури, В. М, Даниленко, як і О. Г. Шапошникова, чітко розрізняв два горизонти, пов’язавши їх відмінності з різними напрямками пересувань давнього населення. Виникнення комплексу нижнього горизонту він пов’язував з культурою «північного типу», через що, певно, наголошував на перлинній орнаментації. Натомість появу верхнього горизонту, а разом з тим і завершення процесу формування ямної культури дослідник пов’язував з останньої хвилею просувань зі Сходу — носіїв культури рєпінського типу. Відтак, на відміну від О. Г. Шапошникової, В. М. Даниленко не розглядав середній шар Михайлівки в системі рєпінських пам’яток, котрі загалом локалізував у Доно-Волзькому межиріччі .
Інакше процес формування ямної культури розглядав М. Я. Мерперт. Його концепція відома лише тезово, оскільки її розгорнену аргументацію подано в докторській дисертації, на жаль, не опублікованій23. Зближує її з концепцією В. М. Даниленка широкий хронологічний діапазон. Складання ямної культури і першу хвилю поширення давньоямних племен він пов’язує з виникненням відтворювального господарства та курганного обряду поховань у Волзько-Уральському та Волзько-Донському степовому межиріччях24.
Цей період збігається з формуванням у Нижній Наддніпрянщині «власного степового скотарського осередку» — культури Середній Стіг-II, риси котрої пересікаються з давньоямними пам’ятками за відсутності ритуальної єдності, та існуванням на Доні й Дінці населення дніпро-донецької культури25. Проте доволі скоро хвиля давньоямних племен сягає Передкавказзя та здійснює «прорив» на захід аж до Північно-Західного Надчорномор’я та далі, що позначається появою тут найдавніших підкурганних поховань та конеголових скіпетрів. У процесі змішання, асиміляції і народилася та ритуальна єдність, що засвідчує народження давньоямної КІС, перший період якої припадає приблизно на першу половину 3 тис. до н. є.26.
Розвиток прибульців у Нижній Наддніпрянщині проходив за участі нащадків середньостогівської культури, дніпро-донецької, надпорізького неоліту і спричинив зміни у поховальному обряді (появу безкурганних могильників, наростання західної орієнтації) та кераміці, провідним прийомом оздоблення якої стає шнур. Взаємодія ж із пізньотрипільським світом спричинила ускладнення економіки нижньодніпровського населення. Наслідком цього й було формування тут нового центру ямної КІС — найскладнішого і, можливо, найрозвиненішого та найактивнішого для другого періоду її історії, означеного диференціацією й появою окремих варіантів. Цей період дослідник датує третьою — початком четвертої чверті 3 тис. до н. е.27. З ним співвідноситься функціонування Михайлівського поселення (перший, другий і нижній горизонти верхнього шарів) та Рєпінськс28. З третім періодом пов’язаний фінальний етап розвитку цієї культури.
Концепція М. Я. Мерперта, зокрема, про прийшлий характер носіїв ямної культури на теренах України є панівною і в сучасній науці, хоча нова систематика джерел потребує її поточнення.
Початок цьому було покладено Д. Я. Телегіним, котрий великий пласт енеолітичних пам’яток об’єднав у середньостогівську культуру. Ця ідея, висунена у 1960-х роках, повного виразу знайшла у монографії25. В межах цієї культури дослідник виділив три локальних варіанти: дніпровський (Середній Стіг, Стрільча Скеля, Деріївка), осколо-донецький (Олександрія і її аналоги) та нижньодінський (Костянтинівка), а у її розвитку — два періоди: дошнуровий (волоський) і шнуровий (деріївський), кожен із яких складався з двох етапів. Таким чином, пам’ятки, які В. М. Даниленко розглядав як фази формування ямної культури, Д. Я. Телегін вважає етапами розвитку середньостогівської культури. Верхня межа останньої визначає і початкову дату ямної культури, однією з важливих складових формування якої Д. Я. Телегін та інші дослідники вважають середньостогівську культуру.
Хоча незабаром один із локальних варіантів середньостогівської культури набув статусу окремої АК — Костянтинівської30, визнання середньостогівської культури вилучило значний масив пам’яток з ямної культури.

Репінське поселення

Важливу роль у систематиці джерел пізнього енеоліту —ранньої бронзи окрім Михайлівки відіграють матеріали поселення поблизу хутора Рєпін31. З часів розкопок цього поселення, починаючи з І. В. Сініцина, більшість дослідників відносять його та схожі матеріали, насамперед кераміку, до ямної культури. Порівняння матеріалів пам’ятки із середнім шаром Михайлівки визначило його хронологічну позицію та віднесення до ранньоямних пам’яток. Тому виявлення поховань із посудом рєпінського зразка в Україні автоматично поповнювало масив ранньоямних пам’яток, що підтверджувалося і їхньою стратиграфічною позицією. їхню своєрідність почали підкреслювати терміном «рєпінський тип»32.
Новий крок в осмисленні цих пам’яток було здійснено А, Т. Синюком. Узагальнюючи матеріали доби енеоліту—бронзи Лісостепової Донщини, він виділив чотири етапи у їхньому розвитку:
  1. нижньодінський, 
  2. середньостогівський, 
  3. рєпінський та 
  4. городцовський. 
Два останніх спочатку він розглядав як складові ямної культури. Проте накопичення джерел дозволило А. Т. Синюку згодом обґрунтувати ідею виділення рєпінських пам’яток в окрему АК33. Це було цілком природнім, оскільки саме у Середній Донщині відомі класичні побутові пам’ятки цієї культури за відсутності поселень городцовської (ямної) культури. Еталоном для характеристики керамічного комплексу слугувала епонімна пам’ятка, завдяки чому її було введено в науковий обіг.
Орієнтуючись на прикметні риси посуду рєпінської культури, з одного боку, та особливості конкретних пам’яток — з іншого, А. Т. Синюк виділив два етапи у розвитку рєпінської культури. Поштовхом для цього стали матеріали поселення Університетське 3, де начебто посуду верхнього горизонту більш притаманним є перлинний орнамент у поєднанні з шнуровим та мало трапляються наколи і відбитки відступаючого штампа, а також переважають горщики з ледь наміченим жолобком, орнаментовані лише перлинами й насічками на зрізі вінець, і посуд яйцеподібної форми з прямими або стягненими вінцями34.
Хронологічні прикмети пам’яток дозволили окреслити регіон формування рєпінської культури та її подальшу експансію.
  • На ранньому етапі — межа 4— З тис. — перша половина 3 тис. до н. е.— рєпінське населення локалізувалося, головним чином, на середньому Доні з його притоками, хоча окремі пам’ятки є й у Поволжі; 
  • на другому — другої половини 3 — межі 3—2 тис. до н. е. — зона його мешкання значно розширилася на північ та у південно-західному напрямі (Михайлівка). 
В останньому регіоні рєпінці потрапили в оточення пізнього середньостогівського й давньоямного населення. Відтак, ранній період рєпінської культури збігається з другим періодом середньостогівської, а пізній — із ямною культурою35.

Комплекс рєпінських матеріалів на Нижній Донщині збільшився завдяки розкопкам А. М. Гея та В. Я. Кияшко. Четвертий та третій шари поселення Самсонівка, на думку А. М. Гея, відбивають еволюцію ямної культури від початку її розвиненого етапу (рєпінський тип) до початку пізнього36. В. Я. Кияшко, спираючись на матеріали поселення Роздорське 1 та низку інших пам’яток, відніс рспінські пам’ятки до фінальної пори енеоліту37.

Активізація розкопок у Волзько-Каспійському регіоні у 1970—80-х роках та осмислення нових надходжень призвели й тут до виділення нових явищ. І. Б. Васильєв виділяє самарську культуру як складову Маріупольської КІС, а також хвалинську культуру та КІС38.
Спочатку остання отримала назву давньоямної, але з 1980 р. за нею закріпилася назва «хвалинська культура»39. Крім того, в цьому регіоні налічується близько 10 пам’яток рєпінського зразка, котрі, не виключено, змінили тут хвалинські. Відсутність пам’яток класичного рєпінського вигляду І. Б. Васильєв пояснює віддаленістю цього регіону від центру розвитку, локалізуючи його на середньому Доні40.
Усі ці зрушення, певно, й змусили О. Г. Шапошникову відмовитися від тези про «разючу подібність» матеріалів середнього шару Михайлівки й хутора Рєпін. Цьому ж сприяло й відкриття поховань в Орільсько-Самарському межиріччі експедицією під керівництвом І. Ф. Ковальової41. О. Г. Шапошнікова зазначає, що ранній етап ямної культури в Україні репрезентовано двома локальними типами пам’яток — типу хутора Рєпін і типу Михайлівка-II 42.
У спеціальній праці, присвяченій добі енеоліту в Україні, О. Г. Шапошникова оперує лише поняттям Михайлівка II, науважуючи, що за цього часу ямним населенням було опановано значні простори — до Подунав’я та Правобережного Лісостепу включно. Було зазначено, що у Лісостеповому Лівобережжі, зокрема Орільсько-Самарському межиріччі, окрім того, трапляються й пам’ятки рєпінського типу, хоча в степах Причорномор’я та Приазів’я вони не відомі. Вони ж складають основну частину пам’яток і в Середньому Подонні. Тому «з’ясування хронологічного й культурного взаємовідношення між пам’ятками рєпінського типу І Михайлівки ТІ є одним із важливих завдань у вивченні «ямної» проблематики»43. Таким чином, Лівобережний Лісостеп пов’язується з пам’ятками рєпінського зразка, Правобережний та Степ — середнього шару Михайлівки. Проте з розширенням меж останніх до Подунав’я та Правобережного Лісостепу не можна погодитися, оскільки, по-перше, дослідниця формування керамічного комплексу середнього шару пов’язує з прибульцями з Лісостепу, по-друге, це перечить даті цього шару — Трипілля С2. За цього періоду Північно-Західне Надчорномор’я займало усатівське населення, а Лісостеп — різні групи пізньотрипільського населення та інших АК. Проте для нас важливим є те, що О. Г. Шапошникова фактично територіально розмежувала пам’ятки рєпінського типу та типу середнього шару Михайлівки.
Інші дослідники продовжують розглядати поховання з рєпінським посудом у межах ранньоямних пам’яток44. їхня ж концентрація в Орільсько-Самарському межиріччі дозволяє, на думку 3. П. Маріної, «розглядати цей регіон як область раннього розселення давньоямних племен України, що не перечить думці ряду авторів про міграції давніх скотарів порубіжжям Степу й Лісостепу»45. Через залучення рєпінських пам’яток до кола ранньоямних такого ж висновку доходить і А. В. Ніколова: «Доволі чітко простежується процес заселення території України носіями ямної культури зі сходу на захід, котрий охоплював райони на межі з Лісостепом і Північно-Східним Приозів’ям, де найбільша кількість ранніх пам’яток»46.

Ю. Я. Рассамакін, погодившись загалом із концепцією А. Т. Синюка стосовно місця складання рєпінської культури та її періодизацією, по-перше, висловив небезпідставні сумніви щодо синхронізації її раннього етапу з хвалинською та скелянською культурами і час її формування відніс до періоду Трипілля С2. Він вважає, що на цьому етапі носії рєпінської культури були східними сусідами дереївської та квітянської і північними — костянтинівської культур.
По-друге, ним висловлено і сумніви щодо складових формування рєпінської культури, зокрема, нижньодонської культури, оскільки «за ознаками й орнаментальними схемами кераміка рєпінської культури є дуже близькою посуду типу Середній Стіг ІІ»47. Оскільки розселення рєпінців Ю. Я. Рассамакін пов’язував, як і А. Т. Синюк, з другим етапом існування культури, це визначило дату степових пам’яток — фінальний енеоліт, тобто передямний час.

Накопичення нових джерел, зокрема й поховальних пам’яток, вносило корективи у схему, створену на грунті матеріалів поселень. Важливими віхами на цьому шляху було виділення Д. Я. Телегіним пам’яток новоданилівського типу48. їх було вилучено з найпізніших матеріалів середньостогівської культури і датовано ранішим часом — другою половиною 4 тис. до н. е., і між ними та пам’ятками пізньоямної культури вчений припускав хронологічний розрив десь у 500 років49.
Найдавніші енеолітичні поховання степової смуги А. Л. Нечитайло об’єднує у східноєвропейську спільноту, в межах якої виділяє декілька АК50. Ю. Я. Рассамакін51 та Н. С. Котова52 запропонували називати їх скелянською культурою.
Другими кроком було виділення І. Ф. Ковальовою найдавніших енеолітичних підкурганних поховань із випростаною позою у постмаріупольську культуру. Вперше на них звернула увагу Л. П. Крилова53. Ця культура не зразу отримала визнання, і випростані поховання залежно від території поширення ідентифікували як належні до різних культур. Таку ідею обстоював, зокрема, Д. Я. Телегін54, який останнім часом визнав постмаріупольську культуру. Дещо іншу атрибуцію випростані поховання отримали в працях Ю. Я. Рассамакіна55.

Т. Г. Мовша виділяє у середньостогівській культурі дві лінії —— квітянсько-деріївську й скелянсько-стогівську, котрі фактично виступають як дві АК56. На заключному етапі Трипілля, з котрим збігається верхній горизонт Деріївки, обидві лінії поєднуються, наслідком чого є поширення у Деріївці посуду з високим жолобчастим горлом та опуклобокими плічками, а також таких елементів орнаментації як трикутні наколи, відбитки подвійної скобки, прокреслені лінії57. Основою для датування квітянських пам’яток виступає стратиграфія Новорозанівського поселення, а саме перекривання горизонту з квітянським горщиком наземним трипільським житлом томашівської групи етапу В2-С1. Тому квітянські пам’ятки постають значно давнішими за деріївські.
Зазначимо, що спираючись на нові надходження, Н. С. Котова дещо відкорегувала схему розподілу енеолітичних пам’яток. На ґрунті порівняльного аналізу керамічних колекцій дослідниця дійшла висновку, що квітянський тип посуду, своєрідність якого започаткувала виділення окремої культури, слід розглядати як групу посуду деріївської культури. З останньою його поєднує гостре дно, дуже високе горло, відігнуті або косо зрізані вінця, наявність в орнаментальних композиціях вертикальних рядів, використання коротких відбитків гребінцевого штампу58. Таким чином, йдеться про скелянську та деріївську культури у складі Середньостогівсько-Хвалинської КІС. Натомість Ю. Я. Рассамакін розглядає деріївську культуру як окреме явище59.
Третім кроком було виділення І. Ф. Ковальовою поховань так званого животилівського зразка, здійснених у зібганому на боці стані та у супроводі пізньо-трипільського та майкопського посуду й інших оригінальних речей. Схожість поховального обряду з усатівським та трипільський посуд у супроводі дозволили дослідниці висунути припущення про проникнення пізньотрипільського населення у Лівобережний Степ — у середовище ранньоямного населення. У подальших роботах дослідниця поточнила цю думку, віднісши це до доямного часу60. Надалі Ю. Я. Рассамакін територіально розширив це явище на усю степову смугу України, давши йому за найяскравішими комплексами назву «животилівсько-вовчанський тип». Виникнення його дослідник вважає наслідком жвавих контактів лісостепового трипільського населення (варіант Гординешти/Касперівка) з мешканцями Північного Кавказу, що певною мірою позначилося на походженні групи пам’яток типу Новосвободної. За курганною стратиграфією вони займають найпізнішу позицію і передують рєпінським61. Водночас це явище втратило і певну гомогенність, оскільки до нього було залучено, наприклад, п. 1/6 поблизу села Баратівка з колективним похованням, де вцілілі рештки одного небіжчика покладено зібгано на боці, іншого — зібгано на спині.
Разом з тим осмислення нових надходжень дозволило розкрити ту складну ситуацію, яка фіксується наприкінці доби енеоліту не лише у Побужжі та на Інгульці (пам’ятки широчансько-баратівського типу, за Д. Я. Телегіним), а й у Нижній Наддніпрянщині. Вона характеризується «барвистістю і поховального обряду, і інвентарю, що суттєво ускладнює визначення культурної належності енеолітичних пам’яток цієї території»62. Йдеться про низку невеличких могильників, перекритих спільним насипом, інколи з впускними похованнями у цей насип. Основні поховання демонструють різнобарв’я з погляду і влаштування могил, і пози небіжчиків. Однак, справедливо констатуючи «існування своєрідного і синкретичного у своїй основі явища, котре визначає специфіку енеолітичних підкурганних пам’яток Правобережжя на заключному етапі їхнього розвитку»63, дослідники у визначенні складових цього синкретичного явища, названого дніпровсько-бузькою групою, орієнтуються на три культури:
  1. постмаріупольську, 
  2. нижньомихайлівську та 
  3. пізньотрипїльську.
Такий підхід, безумовно, є логічним, однак із поля зору дослідників випав повністю середній шар Михайлівки. У цьому, певно, відбилася традиція пов’язувати цей шар з ямною культурою, а, відтак, відносити до доби бронзи. Та з якою б культурою не пов’язувати це поселення, воно все одно є синхронним зазначеній групі поховань, котрі «культурно й хронологічно не диференціюються і котрі є синхронними найпізнішим фазам Трипілля»64. Адже з часу дослідження Михайлівського поселення, і це ніхто не піддавав сумніву, середній шар синхронізують з Трипіллям С2.
Огляд літератури показує, що впродовж XX сторіччя археологією пройдено складний шлях з вияву, систематиці й культурно-хронологічній атрибуції пам’яток енеоліту степової смуги. Значні зрушення пов’язані з другою половиною століття, коли почалося активне накопичення джерел, а відтак і осмислення їх. Важливими віхами у цьому процесі було дослідження Михайлівки у Нижній Наддніпрянщині, а також Рєпіна у Нижньому Подонні, а з кінця 60-х років — грандіозні розкопки курганів у зоні новобудов. Осмислення цього матеріалу спочатку здійснювалося у межах значних просторових і часових явищ, яким мислилася ямна культура (В. М. Даниленко, М. Я. Мерперт, М. Гімбутас), а потім і середньостогівська (Д. Я. Телегін). Паралельно з цим та пізніше йшов і процес диференціації цих явищ, що вилився у виділення нижньомихайлівського (О. Г. Шапошникова, Д. Я, Телегін) та новоданилівського (Д. Я. Телегін) типів пам’яток, що згодом набули статусу культур (А. Л. Нечитайло, Ю. Я. Рассамакін), а також пост-маріупольської культури (І. Ф. Ковальова), котру Ю. Я. Рассамакін і Н. С. Котова пропонують називати квітянською, пам’яток животилівської групи (І. Ф. Ковальова) та животилівсько-вовчанського типу (Ю. Я. Рассамакін), а також рєпінської (А. Т. Синюк) і деріївської культур (Н. С. Котова, Ю. Я. Рассамакін). Виділення цих явищ наочно засвідчує величезний набуток сучасної археології, хоча не всі їх визнано і навіть стосовно визнаних ведуться дебати щодо території поширення та часу побутування, походження тощо.
Проте відкритим лишається питання, чим завершилася доба енеоліту у степовій смузі, яке місце посідають у ній пам’ятки рєпінської культури та які ЇЇ хронологічні й територіальні межі. Введення у науковий обіг матеріалів поселення біля хутора Рєпін та локалізація поховань з рєпінським посудом на Лівобережжі Дніпра гостро ставить проблему про співвідношення цих пам’яток і тих, які репрезентують середній шар Михайлівки та її аналоги серед поселень та поховань. Постає питання — складають вони єдине культурне явище чи різні. А це, у свою чергу, має значення для осмислення генези ямної культури та виділення її ранніх пам’яток.
Синхронізація багатьох культурних явищ степової та півдня лісостепової смуг з Трипіллям С2, як то другого етапу нижньомихайлівської культури, квітянської, деріївської, рєпінської, животилівського і животилівсько-вовчанського типу пам’яток та тих, котрі співвідносять із середнім шаром Михайлівки, створює певну напругу і в хронологічному упорядкуванні джерел, оскільки території поширення цих пам’яток значною мірою перетинаються. Реперними пам’ятками у розв’язанні цих проблем виступають, насамперед, поселення, зокрема середній шар Михайлівки, необхідність звернення до якого посилюється й розбіжностями в його культурній ідентифікації. Постає питання, чи входить ця пам’ятка до кола рєпінських пам’яток, ранньоямних чи складає своєрідне явище.

1 Лагодовська О. Ф., Шапошникова О. Г, Макаревич М. Л. Михайлівське поселення.— К„ 1962,—247 с.
2 Шапошникова О. Г. Пам’ятки типу нижнього шару Михайлівки // Археологія Української РСР...- В 3 т.—— К., 1971.— Т.1.— С. 250—258.
3 ТелегіиД, Я, ЕнеолІтичні стели і пам’ятки нижньомихайлівского типу // Археологія.--1971.-- Вип. 4.....С. З ■ 17; див.також: Щепинский А. А. Энеолит Крыма: Автореф. дис.... канд. ист. наук.— Киев, 1975.— 24 с.
4 Телегін Д. Я. Основні періоди історичного розвитку населення території України у першій половині 4 тис. до н. е. // Археологія.— 1993.— № 1.— С. 15...24.
5 Rassamakin Y. Y. The Eneolithic of the Black Sea Steppe: Dynamics of cultural and economic development 4500-2300 BC // Late prehistoric exploitation of the Eurasien Steppe.— Cambridge, 1999,—P. 59—182.
6 Телегін Д. Я. Вказана праця.— С. 15.
7 Мовиш Т. Г. Взаємовідносини степових і землеробських культур в епоху енеоліту — ранньобронзового віку // Археологія.— 1993.— № 3.— С. 36—62.
8 Rassamakin Y. Y. Op. cit.— Р. 91.
9 Rassamakin Y. Y. The main directions of the development of early pastoral socientes of the Northen Pontic Zone: 4500—2450 BC {preyamnaya cultures and Yamnaya culture)//BPS.— 1994.— Vol.2.— P. 44.
10 Шапошникова О. Г. Эпоха раннего металла в степной полосе Украины // Древнейшие скотоводы степей юга Украины.— Киев, 1987. -С. 12.
11 Лагодовська О. Ф., Шапошникова О. Г, Макаревич М. Л. Вказана праця.— С. 15.
12 Лагодовская Е. Ф. Михайловское поселение и его значение //КСИА.— 1955.— Вып. 4.— С. 121.
13 Шапошникова О. Г. Поселения древнеямной культуры в Нижнем Поднепровье // ЗОАО.— I960,— 1.— С. 15—27.
14 Лагодовська О. Ф., Шапошникова О. Г., Макаревич М. Л. Вказана праця.-- С. 185.
15 Там само.— С. 186.
1Ь Там само.— С. 186, 187.
17 Шапошникова О. Г. Пам’ятки рогачицького типу в Подніпров’ї // Матеріали XIII конференції Інституту археології АН УРСР .—К., 1972,—С. 113 — 115.
1S Даниленко В. И. Энеолит Украины.— К., 1974.— С.79, 166, прим. 228.
14 Там же.— С. 30.
20 Там же.— С. 77.
21 Там же.— С. 79.
22 Там же.— С. 86.
23 Мерперт Н. Я. Древнейшая история населения степной полосы Восточной Европы (III— II тыс. до н. э.): Автореф. дис. ... доктора исторических наук.— М, 1968.—- 85 с.
24 Мерперт Н. Я. Древнейшие скотоводы Волжско-Уральского междуречья.— М., 1974.— С. 148.
25 Мерперт Н. Я. Из истории древнеямных племен // Проблемы археологии Евразии и Северной Америки,— М., 1977,— С. 69, 70.
26 Там же.— С. 70, 71.
27 Там же.— С. 71—74.
28 Мерперт Н. Я. Древнейшая история населения...— С. 63—64, 80,
29 Телегін Д, Я. Середньостогівська культура епохи міді,— К., 1973,-— 168 с.
30 Кияшко В. Я. Нижнее Подонье в эпоху энеолита и ранней бронзы: Автореф. дис.... канд. ист. наук,— М,, 1974.— 20 с.
31 Синицын И. В. Памятники ямной культуры Нижнего Поволжья и их связь с Поднепровьем // КСИА.— 1957.— Вып.7.— С. 32—36.
32 Маріна 3. П. Кургани ямного часу біля села Соколове на Дніпропетровщині // Археологія.— 1986 .— Вип. 53.— С. 48—55.
33 Синюк А. Т. Репинская культура эпохи энеолита—бронзы в бассейне Дона // СА.— 1981.—№4,—С. 8—20.
34 Там же.— С. 10.
35 Там же,— С. 17, 18.
Зй Гей А. Н. Самсоновское поселение// Древности Дона.— М., 1983.— С. 7—35.
37 Кияшко В. Я. Между бронзой и камнем.— Азов, 1994.— 131с.
38 Агапов С. А., Васильев И. Б., Пестрикова В. И. Хвалынский могильник и его место в энеолите Восточной Европы // Археология Восточноевропейской лесостепи.— Воронеж, 1979.— С. 39—45.
39 Васильев И. Б. Энеолит лесостепного Поволжья // Энеолит Восточной Европы.— Куйбышев, 1980.— С. 27—52.
40 Там же.— С. 50,51.
41 Ковалева И. Ф., Марина 3. П. Раннеямные погребения «репинского» типа в курганах степного левобережья Днепра // Некоторые проблемы отечественной историографии и источниковедения,— Днепропетровск, 1976.— С.32—43.
42 Шапошникова О. Г. Памятники нижнемихайловского типа // Археология Украинской ССР.— В 3 т.—К., 1985.—Т. 1,—С. 324—331.
43 Шапошникова О. Г. Эпоха раннего металла в степной полосе Украины // Древнейшие скотоводы степей юга Украины.— Киев, 1987.— С. 10.
44 Марина 3. П. Культурно-хронологическое положение ямных памятников Днепровского левобережного предстепья в системе культур энеолита — раннего бронзового века Евразии // Бронзовый век Восточной Европы: характеристика культур, хронология и периодизация.— Самара, 2001.— С. \Константинеску Л. Ф. Ранньоямні поховання північно-східного Подоння // Археологія.— 1984.— Вип. 45.— С. 61—68.
45 Марина 3. П. Культурно-хронологическое положение погребений Орельско-Самарского междуречья в системе древнеямных памятников // Курганные древности Степного Поднепровья.— Днепропетровск, 1979.— С. 85.
44 Ииколова А. В. Хронологическая классификация памятников ямной культуры степной зоны Украины: Дис. ... канд. ист. наук.— К., 1992,— С. 140.
47 Rassamakin Y. Y. The main directions of the development...— P. 45, 46.
48 Телегин Д. Я. Памятники Новоданиловского типа // Археология Украинской ССР— В 3 т.— К., 1985,—Т. 1.— С. 311—320.
44 Там же.— С. 317, 318.
50 Нечитайло А. Л. Предпосылки формирования культурно-исторической общности в степях Юго-Восточной Европы//Проблеми археології Подніпров’я.—Дніпропетровськ, 2000.— С. 52,53.
51 Рассамакін Ю. Я. Світ скотарів // Давня історія України.— В 3 т.— К., 1997.— Т. 1.— С. 273—301.
52 Котова И. С. Мариупольская культурно-историческая область.— Луцк, 1994.— С. 75— 83.
53 Крылова Л. П. Археологічні розкопки на Криворіжжі в 1964—1965 р. // Наш край.— Днепропетровск, 1971.— 159 с.
54 Тєлєгін Д. Я. Культурна належність и датування випростаних енсолітичних поховань степового Подніпров’я // Археологія.— 1987.— Вип. 60.— С. 24—26.
55 Рассамакін Ю. Я. Світ скотарів...— С. 285—287.
56 Мавша Т. Г Зв’язки Трипілля-Кукутені зі степовими енеолітичними культурами // ЗНТШ.— Львів, 1998.— Т. CCXXY (Праці Археологічної комісії).— С. 120.
57 Там само.— С. 118—120.
58 Санжаров С. Н., БритюкА. А., Котова Н. С, Черных Е. А. Поселения неолита—бронзы Северского Донца.— Луганск, 2000.— С. 89.
59 Рассамакін Ю. Я. Світ скотарів...— С. 289—292.
60 Ковалева И. Ф. «Вытянутые» погребения из раскопок В. А. Городцовым курганов Донетчины в контексте постмариупольской культуры // Бронзовый век Восточной Европы: характеристика культур, хронология и периодизация: Материалы между нар. конф. «К столетию периодизации В. А. Городцова бронзового века южной половины Восточной Европы».—-Самара, 2001.— С. 20—24.
61 Rassamakin Y. Y The Eneolithic of the Black Sea Steppe...— P. 92—97.
62 НиколоваА. В., Рассамакин Ю. Я. О позднеэнеолитических памятниках Правобережья Днепра//СА,— 1985,— №3,— С. 38.
63 Там же,— С. 53, 54.
64 Там же.— С. 53.

L. A. Spitsyna
PROBLEM SYSTEMATIZATION OF THE PAST ENEOLITHIC — EARLY BRONZE MONUMENTS
The synchronization of many cultural phenomena steppe and south forest-steppe with Trypillya C2 frames some strain in chronological construction, as those area diffusions of these monuments are appreciably crossed. Basic monuments in the decision of these problems are, first of all, settlements, in particular, Mykhaylivka Middle Layer, the necessity of the reference to which strengthens also by dissents in its cultural definition.

Немає коментарів:

Дописати коментар